«державна» влада у всі часи нищила мораль і змінювала долі людей

Московити і СЬОГОДНІ в Києві, Львові, Одесі, Запоріжжі …

та в багатьох селах і містечках України підпорядковують собі

АГЕНТІВ методами енкаведе зразка 1945 року

Приклад з життя Михайла Довгого, народженого в с. Дички біля Рогатина.

 

 Народився в сім’ї селянина_середняка 10.VІ.1926 р. Влада не мала відношення до цієї події. Українець – записав на допиті. Національне «звання» дали батьки, котрі були українцями, хоча підчас народження керувала Українськими змелями польська адміністративна «машина».

«Мала Батьківщина» - село чи місто де народилася людина – залежить від попередніх поколінь родини.

А вже місце проживання та виконання «Божого наказу при перебуванні на Землі» – може бути іншим, поза Батьківщиною, дуже часто через непідтримку держави достойних умов для людини. Михайлів брат, Іван, виїхав до Аргентини ще за польських часів – напевно не дала польська держава умов для праці і достойного життя – шукав кращого.

Освіта – залежить від спроможності батьків виділяти гроші на навчання дітей, від державної освітньої політики та від світогляду самої української сім’ї. Неукраїнська держава не сприяла масовому якісному навчанню українців. Михайло в селі Дички закінчив в 1935 р. 3 кляси.

Батьки різними способами шукають способи для матеріального утримування дому, господарки, дітей і всієї сім’ї. Підчас відсутності української Держави в 1926-1939 роках на території проживання цієї родини, багато українців виїжджали з своїх рідних місць – шукати кращу долю. Батьки Михайла хотіли їхати до Аргентини, в 1935 році продали поле і хату, одначе тому, що не дістали пашпортів, не від’їхали. Купили в Рогатині хату й огород, де мешкали до війни. Михайло до 1939 року вже не ходив до школи, тільки пас корови.

Михайло мав 13 років, коли відбулась зміна «державної влади» в Рогатині. Це суттєво змінило умови життя українців. ПРИЙШЛИ большевики в 1939 році. Михайло почав ходити до третьої кляси в Рогатині, а 1940 році до четвертої кляси в с. Бабинцях.

Нова «влада» застосувала більшовицько-НеКаВеДівську ідеологічну терористичну «машину» для тримання українців в покорі і для знищення гідності людей. В школі Михайла хотіли приняти до піонерів, але тому, що він пробив ножем свойого шкільного товариша, не приняли. За поранення товариша, Михайла судив міський суд, одначе його звільнено від кари тому, що був малолітний. Не подав на допиті Михайло про те, чи поранення товариша було проявом його натури, а тільки зафіксував факт. 

15 років Михайлові. Знову зміна «влади» - німці прийшли в 1941 році в Рогатин і в Галичину. Михайло почав ходити до п’ятої кляси в Рогатині. Батьки не дали можливості вчитися: не закінчив школи тому, що батько хотів, щоб Михайло пас корови в людей – і він був громадським пастухом до осені 1942 р.

Особистий трудовий шлях. Маючи 16 років, осінню 1942 року Михайло пішов працювати на склад сіна в Рогатині, де працював цілу зиму і весну 1943 р. Німецька влада давала мінімальне утримання працівникам і заставляла працювати кожного дорослого, або відправляла українців до Німеччини на заводи чи до фермерів.

Особисте пристосування до умов «влади». Життя завжди кілька варіантів для виживання, забезпечення харчами, одягом та дахом над головою. Німці «забезпечували» мінімальним заробітком при «роботі на німців в місті»; німці оголосили набір до СС_Дивізії; існувало українське підпілля, котре діяло «сотнями» для боротьби з німцями, большевиками, поляками заради самостійної України.

Майже 17-літнім Михайло зголосився для вступу в СС_Дивізії і вже не працював аж до призову. Частина українців таким чином втікала «від примусової праці на німців», частина розраховувала отримати військову практику для збройної боротьби за власну Україну.

В половині літа 1943 р. Михайло поїхав до Торуня на військовий вишкіл. З Рогатина їхали з ним 5 місцевих хлопців і багато зі сусідніх сіл. На початку 1944 р., по восьмимісячному вишколі при СС_ах, баталіон виїхав на т. зв. айнзац проти польських і большевицьких партизанів на Холмщину. Б’яла Подляська, село Новосілки. Спочатку ходили по селах та ганяли людей до копання бункрів. Опісля ходили роями по тих же селах та розвідували за партизанами.

Ще не маючи 18 років, Михайло вже отримав «досвід війни» - бій, стріляння згідно наказу в людей. Місяць по прибутті чота обершарфірера Кнора разом з одним роєм чоти провадила бій з польськими партизанами, що переходили Буг. В тому бою згинуло 15 поляків, 20 було ранених

та 8 полонених. Про цей епізод згадує Михайло на допиті, але не дав пояснення про особисту участь.

Михайло вже мав шкільну «практику» - поранення ножем однокласника, при «перших совєтах». А в СС-ах трапилась наступна подібна подія. Він застрілив нехотячи ройового Рудольфа, припадково. За це був суджений воєнним трибуналом в Любліні. До суду сидів в Люблінській тюрмі, з якої його звільнено після суду. Хоча в першому зізнанні на допиті Михайло чомусь говорив інше.

На фронті під Бродами не був, тільки прямо з Холмщини повернувся разом зі своїм баталіоном до Нойгамер. На підстаршинському вишколі в Лямбургу не був, тільки проходив в свойому баталіоні гранатометний вишкіл. З вишколу в Лямбургу весною 1945 р. Михайло поїхав до Югославії до міста Білгороду разом з полком, який ішов проти югославських партизанів.

Поранили Михайла осколками в груди, в руку і під око – в той час, коли пішов до потока митися. Після поранення відправили до шпиталю в Віндішграці, де пролежав один місяць. По вилікуванні вислали до дивізії, яка знаходилася на фронті в Австрії, недалеко міста Фельдбах. По кількох тижнях вислали на фронт в оборонну лінію.

 

 

 

 

Легенда. «Українець поручник Зазуляк (чи Куриляк) спитав Михайла, чи не міг би застрілити Рудольфа, німця унтершарфірера , котрий дуже знущається над українцями. Михайло погодився, отримав пістолет “Токар”. Вечером стрілив до Рудольфа в плечі, ранив - Михайла арештували, відправлено в тюрму в Б’ялій Подлясці, перевезли до тюрми в Любліні. Судив воєнний трибунал. Коли Михайла спитали, чи приймає кару, він відповів, що ні тому, що не винен. Суд відложено, знову відпровадили до тюрми. Другої ночі після суду був налет ворожих літаків на місто Люблин, обслуга тюрми втекла до підвалів. Михайло разом з одним хлопцем, дезертиром з СС_ів, виліз на тюремний стрих, злізли на долину, перескочили через мурований паркан та втекли в поле. На полі порадилися втікати до 31_го полку СС_Дивізії “Галичина”, який в Холмщині. Зголосилися в штабі, сказали, що згубилися від своєї частини і хочуть йти на фронт. Полк відходив на фронт під Броди. Прибули до села Гай Мелітовський, їх обстріляли большевики. Почали втікати. Опісля селами Михайло йшов до Тернополя, де сів на поїзд і заїхав до Ходорова - далі поїхав в Німеччину до міста Нойгамер, де знаходилися СС_и. Там прибув літом 1944 р. і зголосився в команді 29_го полку СС_Дивізії “Галичина” - прийняли до 12_ої сотні. Після двомісячного стрілецького вишколу, вів майор Побігущий, Михайло зі своєю чотою поїхав на Словаччину до Банської Бистриці. Баталіон ходив на облави на словацьких партизан. Був до весни 1945 р.»

Легенда. «Михайла взяли на підстаршинський вишкіл СС_ів, що відбувався в місті Лямбургу».

 

ВЕРБУВАННЯ. 22 травня 1945 р. Михайло попав в большевицький полон. Большевики переводили реєстрацію, оглядали і записували букву крови. Поручник Климів і грубий большевик – вербування: «Михайло сказав що пішов до СС_ів. охотником тому, що був бідний, не мав жодної праці та не мав з чого жити. “Якщо ти будеш щирий супроти радянської влади та будеш їй помагати, тоді ми тебе пустимо”. Михайло відповів, що буде щиро помагати, тільки, щоб звільнили додому.  «Ти мусиш помагати знищити кандьорів - розвідати, де вони скриваються і донести радвладі». Щоб тебе не зловили, ти мусиш мати документи з американської зони окупації, де ніби ти був на роботі і тебе визволили не руські, а американці і вислали додому. З американського полону дуже легко втечеш. Це все перекажеш начальникові МГБ в області. От візьми собі Ковальчука і ще двох_трьох та з ними втечеш з табору. Опісля приніс мені виповнений формуляр заяви, де було зазначено, що Довгий Михайло відправляється в МГБ Станіславської області. Цей документ Михайло зашив при його очах під полою своєї блюзки.

Михайло незамітно піддав думку, що добре було б втікати з полону. Ковальчук запропонував взяти його знайомого Ковалика, одного чотового і ще одного хлопця. Над ранок втекли тою дорогою, якою казав большевик. Дальше було так, як Михайло говорив в першому зізнанні, до часу, коли працював в Ваймарі в німця Фішера, коли большевики приїхали до

нього забирати авто. Тоді Михайло зголосився до того лейтенанта, що хоче їхати додому, але не має грошей ані харчів на дорогу і просив його, щоб він мені порадив. Він спочатку не хотів зі мною говорити, але коли я показав йому документ, виданий в большевицькому полоні, він

сказав: “Добре, я тобі це полагоджу” - забрав Михайла до штабу в Ваймарі - запровадили до канцелярії - до генерал_майора, Семен Іванович. Показав «документ» - він сказав, що Михайло буде працювати кілька тижнів в того лейтенанта - Михайло написав заяву, в якій я зобов’зався бути перекладчиком. Але робота перекладчика Михайлові була за тяжка - просив генерал_майора

 відіслати додому, погодився. Купили нове вбрання, білля, черевики, дві консерві, півтора кг масла, два кг ковбаси та дали 150 крб. Опісля видали посвідку, в якій було зазначено, що Михайло вже

провірений, щоб мене не забрали подо[ро]зі до фільтраційного табору. Я працював там три тижні.

 

Через німецьку територію їхали особовим поїздом до Німецько_польського кордону. Большевики перепустили через німецький кордон. На польській стороні почали провіряти документи – Михайло  замішався між руських полонених, які поверталися додому і мали спільний документ і в той спосіб переїхав польський кордон. Через польську територію заїхав до польсько_больше вицького кордону. Там пересіли на товарний поїзд, яким їхали переселенці з Польщі в Галичину. Замішався між переселенців і в той спосіб переїхав польський кордон. Через Польщу Михайло заїхав аж до Зимної Води і поїхав через Львів – Ходорів – Стрий до Станіславова.

Дижурка МГБ. Лейтенант. Михайло  розповів докладно автобіографію від народження до приїзду до Станіславова. “За працю дістанеш ордени, гарну працю і будеш жити в області або поїдеш до Києва, як ми знищимо бандьорів». Три дні. Начальник Станіславівського МГБ - привів Свєрцова начальника з Києва: ”Ти будеш мати свойого начальника в свойому городі, йому будеш доносити, коли побачиш партизанів: скільки їх, яку мають зброю, до кого заходять, куди ходять, де квартирують, що роблять, що їдять, де скриваються і як вони називаються. Можеш вбити навіть 50 наших бійців і 10 офіцерів – тоді партизани напевно тебе приймуть. Бугаєв - начальник Рогатинського МГБ. В сутичці з нашими бійцями старайся вбивати командирів, щоби інші стали безрадні».

“Я, Довгий Михайло Йосифович,уроджений в с. Дичках, замешканий в Рогатині, погоджуюся чесно співпрацювати з органами МГБ по боротьбі з бандерівцями. За зраду тайни буду покараний карою смерти або тюрмою.” Заяву підписав ім’ям і прізвищем. Бугаєв дав Михайлові 300 крб. і сказав: “Їдь додому, зголосися на МВД, вироби собі документи, а я скоро там приїду». Свєрцов дав мені 10000 крб. По трьох днях, коли я приїхав додому, я пішов на МГБ до Бугаєва: “Товариш майор, я прийшов спитатися, як маю зголоситися по документи.” Мол. лейтенант Несторенко написав справку на воєнкомат, щоб приняли на учот. Видали документ “Временное удостоверение”. Начальником РО МГБ був капітан Аносов. Заяву «про співпрацю» Михайло я підписав кличкою “Сорока”.

 

Після того Михайло мешкав в селі Дичках у швагра Кінаша Василя разом з батьками, які перенеслися з Фраги до Дичок. В Дичках нічого не робив, тільки ходив з місцевими хлопцями по селі, дещо помагав батькам при хатній роботі. Від батьків і знайомих дізнався про події в селі в час моєї неприсутності. Партизанські рухи Михайла дуже заінтересували.

 

Осінню 1945 р. Воєнкомат покликав на 15_тиденний стрілецький вишкіл в Рогатині.

В березні 1946 р. прийшло покликання з воєнкомату на військовий вишкіл в Рогатині. Михайло пішов до Аносова і зголосив, що нічого не розвідав, бо мене підозрівають. Рівнож сказав про військовий вишкіл. Аносов сказав: “Військовий вишкіл тобі не зашкодить.”  Після того, Михайло дальше мешкав в Рогатині коло бітьків. Нічого не робив, тільки ходив до знайомих хлопців та дівчат, зимою возився на лещатах.

На час вишколу Михайло перенісся до Рогатина. В хаті мешкала Зуб Катерина разом з Павловичем Теодором. Вона варила їсти. На військовому вишколі був [12] днів. Тоді прийшла мама і сказала, щоб по вишколі Михайло прийшов до Дичок і поміг їм перепровадитися на мешкання до Рогатина. Батьки перенеслися до Рогатина. Михайло пішов до Аносова і зголосив, що вже не мешкає в Дичках, тільки в Рогатині. 1_го травня Михайло пішов на працю в ресторані.

«завдання?». Аносов дав Михайлові такі завдання: слідити за Філяк Вірою, Вовк Анною з Дичок, Воробцем, чи в ресторані якісь підозрілі стрічі. Михайло підглянув вечером крізь вікно в хаті

Воробця Вовк Анну - зголосив про це Аносову, який вислав мол. лейт. Журиляка з трьома бійцями, щоб її арештувати. Вони однак її не знайшли. Аносов сварив Михайла, що подав неправдиві відомості. В ресторані МСТ. Там був кельнером. На працю вступив першого травня і працював там 4 місяці.

 

 

 

ДОНОСИ. Левків Михайло, Сташків Михайло, Сташків Йосиф, Малиновський Андрій, Готра Ярослав, Кулинич Михайло, Самборський Іван, Будинський Дмитро - дочка Текля - зв’язкова. Стефан Береза. Передав дані Аносову в грудні 1945 р. і отримав 1700 крб.

ДОНОСИ. Описані Михайлом: Хандій Іван, Хан[д]ола Іван, Левків Михайло, Сташків Михайло, Волоцюга Олекса, Білас Іван - передав на стрічі з Аносовим в грудні 1946 р.

ДОНОСИ. Перед виборами 1946 р. Білас Іван, Бурачок Юрко. Рузька Шамберко, Самборський Іван, Береза Стефан, дівчата Ірка і Вікта, Галичин Василь, Сташків Михайло, Левків Михайло. Хандій Іван, Левков Михайло. Партизан Ференц з с. Яглуша застрілив Мелимука Петра. Господар Каролько. Ввесь цей матеріял Михайло подав Аносову на третій стрічі в лютому перед виборами – отримав тоді 2000 крб.

 

ЗАВДАННЯ. Прийшов до Михайла Левків Михайло і сказав, що дасть мені пістолю, щоб я застрілив свого швагра Кінаша Василя, що був відомим сексотом, що втік до району і там мешкав. Михайло погодився його застрілити, одначе Левків мені пістолі не давав. Про це я доніс Аносову. На цій стрічі Аносов сказав мені, щоб взяв від Левкова пістолю і прийшов з нею до нього. Але Михайло сказав йому, що його в селі підозрівають і мусить переноситися до Рогатина. Аносов сказав, що можна.

 

ДОНОСИ. На початку червня 1947. В партизанах перебувають: Сташків Йосиф, Сташків Іван (псевда, Зорян і Андрій). Андрій є обласним провідником. Соловій з Малого Заланова, Кармелюк, Надрічний Іван “Лебедь”, Надрічний Роман “Ігор”, “Сірко” з Великого Заланова, “Скала” з Руди, “Ірко” називається Микола з Залип’я, Зорян ІІ з рудим волоссям, Дарміць

Тарас “Тарас” з Бабинець, “Сорока”, Юрій, колишній Вій, незнайомий провідник Зенон, працює в СБ. Зенон має бойовиків: Гай, Ластівка, Гордієнко. Незнайомий провідник Зелений і пров. Мирон.

Місце постою в лісі над Рудою. Партизани заходять до Руди лісом. Знає їх жінка Граба. Партизани заходять до с. Потока з руденської соснини. В селі заходять до Конопади, Вікторович Йосифа і до Гураля. До с. Вербиловець заходять через с. Потік, заходять до Конопади (мельник). До с. Заланова заходять лісом і полем. Вступають до Петрова (працював в гуральні) і до Надрічної (матері Романа і Івана).Партизани ходили до с. Черча організувати м’ясо та забрали одну ялівку в одного господаря. Зенон переслухував якусь дівчину з Черча, підозрілу в агентурній роботі. Опісля переслухував Вовка Василя, Левкова Василя і Сака Михайла, всіх з Дичок. Записку підписав кличкою “Сорока”.

 

ДОНОСИ. В другій половині червня 1947. Місце в Дичківському лісі коло розбитої криївки, де партизани відбувають стрічі зі собою. Подав, що в т. зв. Ксьондзовому зрубі, в корчах є харчовий пункт. Подав, що до пров. Андрія виходить його батько та передає йому білизну та інші потрібні речі.

 

ДОНОСИ. Записка: «про зброю партизанів, до пров. Андрій приходив пров. Григор, такі провідники, як Григор, Зенон, Зелений, коли приходять, перед бойовиками не конспіруються, пункт стрічі Орлика з Зоряном є на полі між хуторами Радванівка і Горбки, недалеко хреста, під корчем.

 

………….

 

Допитував: (Софрон І. Г–ш)

Зізнав: (Сорока)

 

Повний текст допиту Михайла , котрий тривав два тижні – побиття, зміна показів – навряд чи вся правда вийшла на верх  https://bolotnia.blogspot.com/2022/10/blog-post_16.html