Сповідь
Сільська деревляна церковця тонула ц іла в сірім сумерку весняного вечора. Перед головн им престолом блимала лямпадка, а її мерехлив е світло скакало то тут то там, розяснюючи старе золото ікон на іконостасі. Тиша лежала в храмі, тільки десь по темних кутках шелестіли молитви богомільців. Великодна сповідь добіг ла до кінця, а старенький священник сидів у сповідальниці вже тільки тому, що було сказане: до осьмої. Але ось почув священник несміливу ходу, виглянув і побачив людину ніби зі свого села, ніби ні, ніби знайому, ніби зовсім незнану. Незнайомець станув перед сповідальницею і нерішуче переступив з ног и на ногу, поміняв трохи шапку, кашельнув і почіхався в потилицю. - Ви може до с п овіди? - спитав лагідно священник. - Так... хотів би... Власне... - відповів не знайомець. - То прошу. І незнайомець пр...