Болотня родини

  Найперше про «хто». Нижче перераховано тих, хто в тій чи в іншій мірі формує суспільну свідомість. Церкви. Авторитети. Вчителі. Науковці. Журналісти. Воїни. Військові ветерани. Волонтери. Блогери.   Творчі особи. Інженери. Підприємці. Посадовці. Депутати. «партії». «громадські організації». Жінки. Чоловіки. Студенти. Золотолітки. Перша частина – про Віру, Церкву, Совість. Священники в громадах та керівники релігійних струртур.   УГКЦ і ПЦУ налаштовані на своє основне покликання: «задовольняти духовні запити багатьох громадян». Ці структури мають свої осередки в громадах, де працюють священники, котрі постійно спілкуються з громадою. Структури мають тісні зв ’ язки з світовими релігійними центрами: Рим і Константинополь. Не є агресивними для впливу на «владу». Державницькі погляди керівників є відкритими, але вони не займаються розбудовою мирських питань – це не є їхня функція. Хоча українці пам ’ ятають постать Митрополита Андрея, котрий 44 роки керував Церквою в ...

  Воля народам ! Воля людині ! Якщо б українську молодь в школі   вчили нижченаписаними темами з Історії нашої країни, то Україна вже б давно була Українською   Могутньою Державою ЗОСЕРЕДЖЕНОЮ на достойному розвитку УКРАЇНЦІВ. Актуально і в 2022 році те, що було написано в далекому 1948 році в часописі «На чатах»: «У країнський народ буде безпощадно вести боротьбу проти всіх таких „визволителів”-імперіялістів до вирішального кінця, доки не збудує української держави. Сьогодні боротьбу з московським імперіалізмом український національно-визвольний рух веде під лозунгом „воля народам, воля людині”. Московському імперіялізмові й національному поневоленню протиставимо систему вільних національних держав у етнографічних границях. Большевицькому теророві й визискові громадян протиставимо суспільний лад, оснований на пошануванні прав людини й забезпеченні її повного розвитку й росту. Експлуатаційній політиці й паразитському становищу большевицької партії кліки протиставимо...

  Сільська деревляна церковця тонула ц іла в сірім сумерку весняного вечора. Перед головн им престолом блимала лямпадка, а її мерехлив е світло скакало то тут то там, розяснюючи старе золото ікон на іконостасі. Тиша лежала в храмі, тільки десь по темних кутках шелестіли молитви богомільців. Великодна сповідь добіг ла до кінця, а старенький священник сидів у сповідальниці вже тільки тому, що було сказане: до осьмої. Але ось почув священник несміливу ходу, виглянув і побачив людину ніби зі свого села, ніби ні, ніби знайому, ніби зовсім незнану. Незнайомець станув перед сповідальницею і нерішуче переступив з ног и на ногу, поміняв трохи шапку, кашельнув і почіхався в потилицю. -           Ви може до с п овіди? - спитав лагідно священник. -           Так... хотів би... Власне... - відповів не знайомець. -           То прошу. І незнайомець пр...