Воля народам ! Воля людині !

 

Воля народам ! Воля людині !

Якщо б українську молодь в школі  вчили нижченаписаними темами з Історії нашої країни, то Україна вже б давно була Українською  Могутньою Державою ЗОСЕРЕДЖЕНОЮ на достойному розвитку УКРАЇНЦІВ.

Актуально і в 2022 році те, що було написано в далекому 1948 році в часописі «На чатах»: «Український народ буде безпощадно вести боротьбу проти всіх таких „визволителів”-імперіялістів до вирішального кінця, доки не збудує української держави. Сьогодні боротьбу з московським імперіалізмом український національно-визвольний рух веде під лозунгом „воля народам, воля людині”. Московському імперіялізмові й національному поневоленню протиставимо систему вільних національних держав у етнографічних границях. Большевицькому теророві й визискові громадян протиставимо суспільний лад, оснований на пошануванні прав людини й забезпеченні її повного розвитку й росту. Експлуатаційній політиці й паразитському становищу большевицької партії кліки протиставимо владу цілого народу, всіх його творчих шарів».

 

 

І. Княжа доба

Наїзд Андрія Боголюбського. Першим, якому захотілося української землі і крови, був суздальський виродок, князь Андрій Боголюбський. Він зі своїми розбійницькими загонами напав 1169 р. на наш славний Київ столицю української держави. Дикі орди, які прийшли з півночі, не пожаліли нікого, різали старого й малого, грабували, нищили все, що попало їм під руки. Літописець описує, як суздальці „грабили Поділ, Гору, Богородицю і не було нікому ні звідки милосердя: церкви горіли, християн убивали, забирали у неволю, церкви обдирали з ікон, риз і дзвони всі позабирали”. Все, що було надбане українськими князями впродовж століть, було вивезено в глибоку ненаситну Московію (це докази першої «опіки» московитів над українським народом, про що кричить сьогодні Сталін). Тоді перший раз побачив український народ справжнє обличчя російського імперіалізму і від тоді починається боротьба з ним.

ІІ. Козацька доба

Богдан Хмельницький і „Переяславська угода”. Коли Богдан Хмельницький у 1648 р. визволив Україну з-під впливів Польщі, польські пани, яким було жалко за своїми маєтками на Україні, почали готуватися до війни з Хмельницьким. Богдан Хмельницький, потребуючи допомоги проти шляхотської Польщі, мусів піти на угоду з російським царем. 1654 р. у Переяславі було підписано договір між Україною і Росією. Одначе цар не додержувався точок, які були підписані в Переяславі, почав заводити свої порядки на Україні. Без відома козаків почав установляти всюди своїх воєвод, які сильно знущалися над українським народом. Без участі козаків цар вів переговори з польською шляхтою. За короткий час союзу московські воєводи завдали великої шкоди козацькій державі. Коли Хмельницький побачив, що москалі прийшли на Україну не як союзники, але як окупанти, хотів зірвати союз і піти війною проти Москви, та нагла смерть стала перешкодою його плянам.

Переяславську угоду московські імперіялісти використали й використовують в боротьбі, а точніше в баламученні українського народу про „добровільне” з’єднання українського народу з російським.

Хмельницький заключив угоду з Москвою як рівний з рівним, а не з’єднував українського народу з російським, тому твердження колись царської, а сьогодні большевицької пропаганди про „воз’єднання” є брехнею.

Іван Виговський. Конотоп. Гетьман Іван Виговський, найближчий дорадник Хмельницького, здійснює пляни гетьмана й 1658 р. в липні розбиває вщент московське військо під Конотопом.

Тут український народ здобуває повну перемогу над Москвою, але непорозуміння внутрі знов використовує Москва й дальше посилює свої впливи. Український народ не перестав вести боротьби проти Москви, але не легко тепер вже було вийти з-під її впливів, бо Москва ніяк не хотіла зректися панування над Україною.

Іван Мазепа. Полтава. Визвольну боротьбу України в 1708 р. очолює славний гетьман Іван Мазепа. Іван Мазепа і ввесь український народ хотів скинути московське ярмо й побудувати українську державу. До боротьби з Москвою входить в союз з

шведським королем Карлом XII і виповідає війну Москві. Але, програна під Полтавою в 1709 р. довела Україну до цілковитої руїни. Мазепа тікає за кордон, до Туреччини, де незадовго вмирає. Але в очах українського народу залишається постать Мазепи як справжнього революціонера й борця за українську самостійну державу, який ціле своє життя посвятив боротьбі за неї.

Діяльність Мазепи і його виступ проти Москви та московського імперіялізму доказує, що український народ не підкорився царям-імперіялістам. Мазепу в боротьбі з Москвою підтримував увесь народ, на поміч Мазепі пішов Кость Гордієнко з Запорожською Січчю, що було найкращим доказом популярности протимосковської боротьби в народі. Програну під Полтавою цар використовує для ще більшого закріпощення українського народу.

Орлик і „мазепинство”. Орлик найвірніший дорадник Мазепи, який разом з ним опинився за кордоном. По його смерти організує збройну боротьбу проти Москви. Він збирає довкола себе ген. старшину, яка по упадку Мазепи під Полтавою не зневірилася, не перейшла до царя, і творить „мазепинство”. Ціллю „мазепинства” було докінчити те велике діло. Орлик 1711 р. з 16-тисячною запоріжською армією при помочі турецького війська йде на Україну. В кількох місцях розбиває військо Скоропадського (тодішній гетьман України) й підходить аж під Київ, але тут його зраджують татари й він змушений був відступити знову за кордон. Завзятий „мазепинець” тоді також не зневірюється, до самої смерти їздить по чужих державах, шукає спільника, при помочі якого можна б було визволити Україну.

Зі знаних „мазепинців” є син Орлика Григорій Орлик, що, будучи генералом французької армії, пропагував визвольну боротьбу українського народу. Крім Григорія Орлика діє в Німеччині, Австрії, Швеції Войнаровський, родич Мазепи, якого цар Петро І підступом зловив і заслав на Сибір.

Часи від Мазепи до 1775 р. Ро упадку Мазепи під Полтавою, цар ще більше обмежив козацькі права, назначував сам гетьманів, які мусіли виконувати його накази. Всюди було повно московських вельмож, які слідили за кожним рухом гетьмана. Але гетьмани, які були по Мазепі, не перестали думати про самостійну Україну, тайно вели дальше боротьбу проти Москви. Та коли довідується про це Москва, ліквідує всі прояви національного життя зносить гетьманство 1764 р., а 1775 р. цариця Катерина II зруйновує до решти Запорізьку Січ, останню твердиню української самостійности. В цей спосіб російський імперіалізм знищив козацьку державу.

ІІІ. Відродження

Русифікаційна політика царів. По знищенні Запорізької Січі в 1775 р. царський уряд рішив знищити все, що українське. На Україну наслав маси московських поміщиків, які сильно знущалися над народом, заборонив писати, навіть говорити по-українськи („Омський указ” і „Валуєвський указ”), не можна було нікому говорити про Україну, гетьманів і т. п. Царський уряд сильним терором, утисками й русифікаційною політикою хотів знищити національне почуття українського народу. Але інстинкт самозбереження врятував український народ перед найсильнішими утисками й репресіями, які примінювали московські імперіалісти.

Шевченко. Народ в цей час занепаду видає з себе Шевченка, який поборює моральний занепад, панування брехні та облуди на Україні. Він у своїх творах вивів перед очі сучасного йому покоління могутні постаті предків (козацтво, гайдамаків), розбудив у народі хотіння бути такими, якими були славні предки, хотіння творити своє, українське, рідне, самостійне життя.

Молодь під впливом ідей, які кидає Шевченко, організується, щоб вести дальшу боротьбу з Москвою. Повстають гуртки української молоді, що в основу формування нового світогляду кладуть „Кобзар” Шевченка, а в основу політичної ідеї його ідеї.

Повстає „Братство Тарасівців”, яке організує Міхновський. Ціллю „Братства” є Самостійна Україна. З почину „Братства Тарасівців” 1900 р. засновано „Революційну Українську Партію” (РУП), що поставила собі за завдання революційно-політичною боротьбою, на засадах українського націоналізму, довести до відродження української нації. Коли в революційну боротьбу вдираються московські аґенти, щоб могти скорше знищити самостійницький рух, РУП розпадається і засновується в 1902 р. „Українська Національна Партія” (УНП). УНП видає ряд брошур, в яких закликає український народ власними силами вибороти собі Українську Самостійну Державу. УНП вела свою революційну роботу аж до світової війни й вона власне й діяльність Міхновського мали основний вплив на Українську Національну Революцію в 1917 р.

IV. Світова війна й Національна Революція в Україні

Розпад Росії й повстання української держави. Приходить світова війна 1914 р. Українські революціонери, вояки царської армії і робітники петроградських фабрик дають почин великій всеросійській революції, яка приносить розвал Росії. В огні боротьби постає українська держава (22.1. 1918 р.). Та не проіснувала вона довго. На молоду українську державу насуваються з півночі дикі червоні колони большевицького імперіялізму та по довгій боротьбі знищують молоду українську державу. Родяться герої Крут, Базару, які своєю кров’ю задокументовують боротьбу українського народу за волю.

Петлюра і Коновалець. Яскраво проти поневолення України червоною Москвою виступають Симон Петлюра і полковник Евген Коновалець. Вони, ті найкращі, не перестають боротися навіть тоді, коли ворог розбив нас і поділив нас поміж себе. Петлюра і його боротьба за українську державу 1918-1920 рр. стає символом боротьби народу. Він перший раз серед тодішніх керівників України визначує чіткий і виразний шлях боротьби, а не згоди з Москвою. Він один з перших кладе основи під українську армію, що мала довести до успішного кінця цю боротьбу. По упадку державності Петлюра продовжує і є ініціятором дальшої боротьби. Основує широку партизанську боротьбу і стає її духовим батьком. Тому то червона імперіалістична Москва всі вияви боротьби за українську державу зв’язує з його ім’ям і називає „петлюрівщиною”.

Другою поважною постаттю боротьби за українську державу, зокрема боротьби проти Москви, є полковник Коновалець. В час українського державного будівництва 1917-20 рр. бере участь в політичному, а головно у військовому житті. Організує найкращі військові частини української армії т. зв. „Січових Стрільців”, які в боротьбі з ворогами України, зокрема з червоною Москвою, відограли важну ролю. По упадку української державности полковник Коновалець продовжує підпільну боротьбу, є творцем „Української Військової Організації” (УВО) і ОУП і нав язує широкі зв’язки на СУЗ, організуючи там середовище протимосковської боротьби.

Обі ці постаті Петлюра і Коновалець в боротьбі з московським імперіялізмом відограли керівну ролю вказали шлях і, як небезпечні для большевицького імперіялізму згинули з рук його аґентів.

Діяльність Петлюри тісно зв’язана з постанням різних протимосковських організацій СУЗ. До них належить БУД, СВУ, СУМ, що діяли як виразник боротьби українського народу з московським імперіялізмом.

Діяльність обох цих революціонерів слідна і в час другої імперіалістичної війни. Український народ використав її, щоб станути ще раз до боротьби з большевицько-московським імперіалізмом.

Боротьба українського народу з московсько-большевицьким імперіялізмом під час другої імперіалістичної війни. Большевицькі імперіялісти використали другу імперіялістичну війну, щоб підкорити собі всі етнографічні українські землі, назвавши свою окупацію „визволенням” і „восоєдиненням”.

При зударі 1939 р. Німеччини з Польщею, Західні Українські Землі (ЗУЗ) опинилися під большевицькою окупацією. Большевицька Москва почала заводити свої порядки на ЗУЗ винищуючи українську інтелігенцію і свідомих українців, одних засилала далеко на Сибір, других в тюрми, третіх розстрілювала.

ОУН і тепер не перестає діяти. Надходить 1941 р. Гітлерівська Німеччина вдаряє на СССР і українські землі переходять на якийсь час під німецьку окупацію. В боротьбі з німецьким імперіалізмом родиться Українська Повстанча Армія (УПА), яка веде безпощадну боротьбу проти німецького імперіалізму аж до його упадку 1944 р.

Українські землі знову «визволяють» ті славні „визволителі сталінського Кремля”. Знову всі „благодаті” сталінської системи посипались на український народ. Відновлено сталінські колгоспи нову панщину, відбудовано тюрми й наповнено їх українською інтелігенцією і українськими революціонерами, відновлено висилку на Сибір українського населення, посилено ще більший терор і експлуатацію як до 1941 р. Проти таких „благодатей” виступив збройно український народ. УПА почала зводити бої з відділами нквд і нкгб і іншими сталінськими вислужниками. Українські землі рясно политі кров’ю борців-героїв. Приходить важка, нерівна боротьба, ростуть нові могили безстрашних героїв. Боротьба набрали найгострішого характеру. Большавицькі імперіалісти всяким способом стараються знищити самостійницькі почування українського народу. Червона Москва, побачивши, що ідея, кинена між народ творити своє власне, ні від кого незалежне життя, набирає щораз більшого значення рішила всякими способами знищити її. Спочатку, коли зайняла українські землі, думала збройною силою зліквідувати наш рух. Примінювала жорстокий терор (під покришкою тих, які стояли на службі гітлерівської окупації), а коли побачила, що збройною силою не знищить духа народу, взялася за інший спосіб, а саме виховно-пропагандивною роботою ліквідувати самостійницькі почування.

Українських революціонерів і відділи УПА, які виступають проти такого „визволення” і „опіки старшого брата” російського народу, большевики називають зрадниками українського народу, вислужниками Гітлера, бандитами, щоб тим приєднати до себе народ. Ці слова потрібні сталінським бандитам на те, щоб обдурити ними маси й приспати їхню національну чуйність. Стараються „доказати”, що український народ від найдавніших часів, ще за Петра І, жив в дружніх відносинах з російським народом. На всі голоси оспівують большевицькі історики постаті найбільших московських загарбників, як Олександра Невського, Петра І, не зважаючи на те, що ще вчора російсько-большевицька пропаганда голосила про рівність усіх народів у рамах СССР сьогодні ж вже одверто говориться про „опіку” з боку „старшого брата” російського народу і його культурну „вищість”.

Вчора говорилося про гнобительну політику царів і генералів, сьогодні говориться про них, як про „друзів” і „визволителів” українського народу. Знову, українських революціонерів, УПА і Мазепу, проголошують зрадниками українського народу. Український народ знає, що Мазепа стояв на чолі визвольно-національної боротьби України проти імперіялістичної Росії, все життя своє посвятив боротьбі за незалежність України й також знає, що той „славний” герой і „визволитель” Петро І., якого тепер вихваляє большевицька пропаганда, не був жоден друг, тільки такий сам кат і гнобитель України, як сьогодні Сталін. Не закрити сьогодні червоній Москві свого імперіалістичного обличчя.

І тому український народ буде безпощадно вести боротьбу проти всіх таких „визволителів”-імперіялістів до вирішального кінця, доки не збудує української держави.

Сьогодні боротьбу з московським імперіалізмом український національно-визвольний рух веде під лозунгом „воля народам, воля людині”. Московському імперіялізмові й національному поневоленню протиставимо систему вільних національних держав у етнографічних границях.

Большевицькому теророві й визискові громадян протиставимо суспільний лад, оснований на пошануванні прав людини й забезпеченні її повного розвитку й росту. Експлуатаційній політиці й паразитському становищу большевицької партії кліки протиставимо владу цілого народу, всіх його творчих шарів.

Цю боротьбу українського народу координує український визвольний центр Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), очолює ОУН, веде УПА. В цій протиімперіялістичній боротьбі творимо фронт всіх поневолених людей, започаткований і створений на І. Конференції Поневолених Народів Сходу, що відбулася в листопаді 1943 р.

https://libraria.ua/issues/1087/80960/