Хто ми, українці, з погляду сусідів – чи ми діємо системно, прогнозовано, чи ми є безпечними.
Після
проголошення «незалежності» в 1991 році не відбулась зміна устрою на нашій
території - Верховна Рада, обрана в березні 1990 р., діяла до 1994 р., і «влада»
Україна не прийняла рішення про проведення дострокових парламентських виборів.
Політичну систему
України називають «гібридною», «напівдемократичною» або «конкурентно-авторитарною»
систему.
«Правлячіі еліти»
прагнуть «неможливого – економічних реформ, які б не змінили порядок суспільно-політичні
часів радянської України.
1990 р. «Український Рух за перебудову» об’єднався в Демблок, уклали
альянс із демократичним крилом Комуністичної партії.
1991 р. Парламент,
до того часу вірний комуністам, ініціював організацію адміністративного апарату
«незалежної» держави. Одночасно на чолі Ради став Л. Кравчук.
Основні принципи
державного устрою ще не незалежної Української держави були закладені 19 червня
1991 р. коли Верховна Рада Української Радянської Республіки прийняла
«Концепцію нової Конституції Української РСР», запроваджуючи
президентсько-парламентську модель правління. Однак вона не набула форми, яка
існує в зрілих демократіях. Після здобуття незалежності закон про спадкоємність
між Українською РСР і Республікою Україна перетворив систему влади на
своєрідний гібрид – поєднання елементів радянського апарату влади, президента і
парламенту.
1996 р. Парадоксально,
що хоч Україна – це країна, на території якої вона була заснована перша в
історії демократична конституція, яка однозначно розділяла законодавчу та
виконавчу владу (Конституція П. Орлика 1710 р.) прийшлось довго чекати свого
основного закону.
Висновки. Ініційовані
Росією військові дії несуть загрозу не лише Україні, а й для всього
європейського порядку. «Рента мирного існування» –відчуття зовнішньої безпеки –
була знищена. Ми повернулися в той час, коли війна іневизначеність у
міжнародних відносинах є важливими визначальними факторами долі країн і навіть
континентів». Росія розраховує, що Україна залишиться в кризі, а отже, створить
численні проблеми для Заходу і що майбутнє України стане предметом переговорів
із США в довгостроковій перспективі. З точки зору інтересів Москви, варто
почекати з десяток років і в Україні відбудеться розмивання державницького
інстинкту. За цей період Росія зможе відбудувати власну економічну потужність,
тоді як ЄС повинен буде підтримувати Україну фінансово, щоб запобігти її
банкрутству.
Завданням
політики безпеки Польщі є спроби уникнути ситуації, коли членство НАТО та ЄС
перетворять нашу країну на «прифронтову державу». Важливо підтримувати в
Україні внутрішню стабільність, політичну трансформацію та прийняття західних
цінностей, особливо включення Києва до широкої співпраця зі структурами, що
становлять одну з основних засад міжнародної безпеки.
Українці мають
право на свою державу. Існування незалежної та безпечної України в межах її
кордонів є корисним для безпеки Польщі. Українці вміють керувати своєю країною.
Питання ситуації
в Україні стали проблемою для Заходу. І все ж, Європі потрібна Росія, особливо
в умовах поступового відчутного економічного спаду. Тому політика взаємних
санкцій викликає численні суперечки в самому Євросоюзі.
Другий глобальний
гравець, авторитет якого порушила Росія, взявши до рук зброю дії в Україні є
США. При Трампі «Сполучені Штати більше не гли... брати відповідальність за
весь світ».
Політика Польщі для
«демократизації України» та «юрист України» не принесла очікуваних результатів,
зокрема тому, що ця країна стала предметом гри глобальних політичних гравців, особливо
Росії, Сполучених Штатів та Європейського Союзу.
2021 рік – час написання.
Були тоді прогнози. Використовуючи елементи сценарного методу, можна припустити
три сценарії розвитку гібридно-українська війна та її вплив на систему безпеки
Польщі:
1. Гібридна війна
наближається до еволюційного завершення в умовах посилення тиску західних країн
та сприятливої ситуації всередині РФ;
2. Росія
використовує свою військову перевагу над Україною, водночас не розраховуючи на
неї на думку Заходу, вона виграє війну;
3. Гібридна війна
все ще триває, не розв’язуючись при цьому.
Із дослідження «Важливість
зовнішньої політики України для безпеки Польщі», Казімєжа Борковського. Краків
. 2021 р.
Розділи, котрі
варто прочитати.Вплив зовнішньої політики України на зламі 20-21 ст для безпеки
Польщі – 241 стор. Детермінанти зовнішньої політики. Загрози безпеці Польщі в
політичному. Економічна безпека Польщі в контексті кризи в Україні. Енергетична
безпека Польщі та конфлікт в Україні. Вплив торгівлі товарами з Україною про
економічну безпеку Польщі. Україна та питання політичної та військової безпеки
в Польщі. Можливості та виклики, пов’язані з політикою безпеки Польщі в
контексті загрози в Україні. 4.2. Історичні та соціальні проблеми у відносинах
між Польщею та Україною та їх вплив на національна безпека та Польща - 286 стор. 4.3. Вплив кризи та військового
конфлікту на сході України на безпеку Польщі-291 стор. Маргіналізація значення
Польщі на міжнародній арені та питання національна безпека в контексті ситуації
в Україні. Діяльність українських націоналістичних рухів і безпека Польщі..
Міграція та національна безпека Польщі. Сприйняття поляками іммігрантів з
України. 4.4. Сучасна зовнішня політика України та її вплив на безпеку Польщі
Деякі більші перекладені абзаци нижче.
В Україні горбачовська перебудова розвивалася повільно.
Табуйовані теми майже не проникали в політичну дискусію. Перші незалежні
громадські рухи почали виникати в СРСР у 1987 році. Прорив стався пізно, у
березні 1990 р. а народні депутати
від Українського Руху за
перебудову об’єдналися в Демблок, вони
уклали альянс із демократичним крилом Комуністичної партії, що уможливило підписати декларацію від 16 липня 1990 р. про створення
України як незалежної держави. Наступного
року український парламент, до того часу вірний комуністам, ініціював
організацію адміністративного апарату незалежної держави. Одночасно на чолі
Ради став Л. Кравчук, який швидко
налагодив дипломатичні контакти із Заходом, здійснював закордонні візити та
поводився так, ніби він був главою незалежної держави. Остаточне політичне
розлучення з радянською державою відбулося за написаним Л. Кравчуком референдумом
про незалежність республіки. 1 грудня 1991 року 92% українців проголосували за
незалежність. Того ж дня Л. Кравчука було обрано президентом держави. На думку
Збігнєва Бжезінського, проголошення незалежності України було однією з трьох
найважливіших геополітичних подій ХХ століття (після розпаду Австро-Угорської
імперії в 1918 р. і поділу Європи на дві в 1945 році.
Політична система
пострадянської України базувалася на прийнятій Конституції України парламентом
28 червня 1996 р. У наступні роки до нього багато разів вносилися зміни, оскільки
вона не відповідала політичній ситуації незалежної країни чи прагненням
політичних еліт. Парадоксально, що хоч Україна – це країна, на території якої
вона була заснована перша в історії демократична конституція, яка однозначно
розділяла законодавчу та виконавчу владу (Конституція П. Орлика 1710 р.)
прийшлось довго чекати свого основного закону. Проте основні принципи
державного устрою ще не незалежної Української держави були закладені 19 червня
1991 р. коли Верховна Рада Української Радянської Республіки прийняла
«Концепцію нової Конституції Української РСР», запроваджуючи
президентсько-парламентську модель правління. Однак вона не набула форми, яка
існує в зрілих демократіях. Після здобуття незалежності закон про спадкоємність
між Українською РСР і Республікою Україна перетворив систему влади на
своєрідний гібрид – поєднання елементів радянського апарату влади, президента і
парламенту. У цей період «виразно була помітна неспроможність української
політико-адміністративної еліти провести реформи в країні. Дослідники пострадянського
простору називають політичну систему України як «гібридну», «напівдемократичну»
або «конкурентно-авторитарну» систему. Це закріпило в міжнародному середовищі
думку про те, що Україна як штучна і невизначена щодо напрямку свого розвитку,
а тому непередбачувана, може бути тимчасовою сутністю. На думку І. Я.
Бжезінського, джерелом проблем в Україні є «корислива політична еліта та
неоднозначна конституція».
Ці еліти прагнуть
«неможливого – економічних реформ, які б не змінили порядок суспільно-політичні
часів радянської України».
Верховна Рада,
обрана в березні 1990 р., діяла до 1994 р., оскільки влада Україна не прийняла
рішення про проведення дострокових парламентських виборів.
Інститут
президента було створено Законом Верховної Ради СРСР від 5 липня 1991 року під
впливом тодішнього голови Леоніда Кравчука, який мав амбіції зайняти цю посаду.
1 грудня 1991 року Першим президентом України став Л. Кравчук. Однак його
правління було відносно коротким, зосередження на державотворенні та нехтування
економічними реформами.
Хоча Кабінет Ради
Міністрів України має великі повноваження у проведенні зовнішньої політики,
роль і значення МЗС значною мірою залежать від президента України.
7 лютого 2019
року Верховна Рада України схвалила включення до Конституції прагнення країни
до членства в Європейському Союзі та НАТО.
Основні напрями
зовнішньої політики суверенної України. Після анексії Криму Росією зовнішня
політика України була зосереджена на трьох пріоритети, які викристалізувалися в
2015-2016 рр.: − захист територіальної цілісності України; − європейська
інтеграція України та належність до євроатлантичного цивілізаційного простору;
- створення міжнародної коаліції проти російської агресії.
Головний
критерій, яким керувалася Україна, формулюючи передумови своїх відносин з
іншими суб'єктами міжнародних відносин, була географічне розміщення. Але відсутність
довготривалої політики, згуртованості та навіть політичної орієнтації зробили
геополітичні бачення ролі України втрачалися перед політичними наслідками
географічного положення. Офіційно домінуючим політичним курсом залишався
прозахідний напрям.
Kazimierz Borkowski Znaczenie polityki zagranicznej Ukrainy dla bezpieczeństwa Polski
Коментарі
Дописати коментар