Алгоритм Будування Української України частина 1

 Алгоритм Будування Української України

32 роки тому на карті світу засвітилась назва держави «Україна». Для українського народу це давня історична назва, заради котрої жили і творили багато поколінь українців. Були злети і застій державництва. Було багато років битв за незалежність. Багато українців працюють бо вміють і хочуть віддавати рідним і ближнім плоди своєї праці для забезпечення життя Держави, і зараз воюють заради майбутньої України.

Але в 1991 році до нашої «історії» вчергове приклалися сторонні руки - комуністи і кагебісти нелюдської комуняцької системи. Вони використали стан занепаду совєцької системи та незадоволення мешканців поневолених народів. Вони, партійна та силова номенклатура усисири та сисисири, в 1991 році взяли у свої руки керівництво територією України, ніби окремо від совєцької системи. І побудували систему для наповнення власних кишень. На даний час цим, здебільшого,  займаються мільйони сімей чиновників та «слуг» всіх рівнів. Знищували і знищують державників. Вони витискають з «економіки» та майна і надр нашої території, з наших податків, котрі називають «бюджетом», все що можуть і будують свої маєтки, свій «бізнес», свої закордонні рахунки.

32 роки тому на нашій території продовжила існувати совкова адміністративна система: совєти, адміністрації, інституції – не обнулювали старі, просто продовжили коректувати. Приклад: заставляють нас жити згідно «кодексу про працю» неіснуючої усисири, 1971 року «випуску», «із змінами». Цей «кодекс» не мав відношення до Української України. Але, парадокс, ми по ньому «відмічаємо «державні свята» України?!!!.

Кагебісти застосували терміни «незалежність» і «демократія» для захисту свого існування при керуванні територією України. Вони стали незалежними від громадян, створивши систему силовиків та судів, котрі їх захищають від українців і не дають створити Українську Україну. Рашисти тому і напали вчергове на нас, бо не сприймають державності України і мають масу прихильників своїх дій в багатьох інституціях системи влади, котрі хочуть зберегти «себе» в рамках старої системи з допомогою рашистського режиму. Адже всі грошові «потоки» коштів з нашої економіки, з наших податків керувалися структурами кагебе рашистів, і щось завжди перепадало МОСКАЛЯМ - запроданцям, котрі живуть в Україні.

Вони створили псевдодемократичну виборчу систему, коректуючи закони під кожен етап виборів для утримання себе в «кріслах». Зареєстрували понад триста псевдо партій, котрі перед кожними виборами появляються у вигляді «партійного проекту с ліцом» і виграють вибори. Останній приклад дуже показовий: обрали і «партійний проект» невідомої до цього «партії» і «ліцо артиста» у якості Президента України. Україна так і  не має ні Стратегії, ні Програми, ні державності  – є «грошові» місця у ВРУ, в ОП, в «інституціях».

Чи це можна змінити, чи можна прогнозувати будівництво Української України, як Держави націленої на реалізацію потенціалу українців для розвитку їхніх родин, для підтримки потребуючих і для забезпечення інноваційної економіки та робочих місць в Україні, щоб гарантувати безпеку і розвиток Громадян і Держави?

Все в наших руках і в головах. Руки українців працюють дуже кваліфіковано в Україні (не завжди отримуючи достойну зарплату) і по всьому світу (в пошуках «кращої долі» - традиційна риса українців). А в наших головах треба змінити погляди на Державу, відійти від архаїчності (утримування суспільства і своєї родини в «стабільності», живемо старими стереотипами, котрі є гальмом розвитку). Треба перестати боятися змінювати себе, роздивитися і побачити безмежні можливості та прямувати до будування нового майбутнього, не зациклюватися на «старих добрих часах чи звичаях».

5% активних українців можуть розірвати коло архаїчності і побачити зміни для розвитку, крок за кроком. Вони повинні повернутися до мислення про розвиток. Потрібно регулярно спілкуватися «очі в очі» (не тільки «кидати думки в соцмережі»). Обов’язково треба організуватися в дієві розвинені громадські групи та рухи, а згодом і в партії. Разом прочитати тексти авторів документів про стратегію Держави і спільно, в дискусіях, сформувати Стратегію розвитку України. Разом обговорити всі варіанти руху Громадян і Держави і вперед, щоб дати реалізувати в Україні знання і досвід та вміння багатьом українцям.

В червні 2023 року, підчас тривалого збройного захисту і звільнення наших територій, всі зусилля зосереджені на армії – як думки, так і матеріальна допомога. Майже немає часу, та й ніби «заборонено», говорити про політику, про майбутні вибори, про наступні Стратегії та Програми тих, хто прийде у владу.

Багато пишуть про те, що про політику треба буде говорити тільки після вигнання рашистів з нашої землі. Але це хибна думка, що тоді можна буде все змінити. Діюча системи «влади» і далі буде триматися за «крісла», в їхньому мисленні нічого не зміниться, вони й так «втратили» багато бабла через напад рашистів і замороження багатьох схем. То ж, вони захочуть знову скористатися виборами для залишення в «кріслах» і продовження роботи своїх «схем» і мають для цього шанси «спокійно» це зробити: всі ресурси у їхніх руках. А нових масових рухів громадян і націоналістичних державницьких партій немає. Не зможуть українці в перші місяці мирного життя, після вигнання рашистів, забезпечити вибори державників: для цього треба час, Партії, Стратегії.

Що відбувається в даний час? Є дуже багато активних дописувачів в мережах про власні погляди на наступні зміни. Але більшість з них мають свій погляд, переважно оснований на власних інтересах або на основі свого досвіду професійної діяльності.

Немає системних рішень про розробку націоналістичної державницької Стратегії, без котрої не була збудована жодна Держава Європи. І нам постійно вказують, що «націоналізм» це зло, що «ідеологією» не можна займатися (навіть це внесено в Конституцію України, напевно з повеління комуняків, ст.15 забороняє Державі мати власну ідеологію). Можливо з часом, після побудови Української України і можна буде жити з ширшим поглядом на ідеологічні розбіжності, як це роблять всі розвинені Держави. Хоча зараз більшість Держав повертається до економічного націоналізму (масово будуються нові виробництва в США та в Європі, щоб повернути обладнання і технології в свої країни, збільшити кількість робочих місць, «синіх комбінезонів», а не тільки тримати в країні «білі комірці», щоб керувати виробництвами в інших країнах).         

Вже другий рік проводяться Конференції «навколо України», підписуються Меморандуми, щоденно є ютуб-виступи багатьох консультантів, читаємо дописи в мережах про бажання долучитися до «відбудови». Використовують терміни «модернізація», «відновлення». Не пишуть про Будівництво Нової Держави замість існуючої системи схемщиків.  Таке враження, що всіх задовольняв стан життя в Україні до 24 лютого 2022 року, котрий «знищили» рашисти і треба відновити все. Не акцентується увага на тому, що 32 роки живемо в «системі», а не в Державі. Не  пропонується Стратегія Будівництва Української України, а обсмоктуються тези про «оновлення» системи, котра не є державницькою.

Багато пишуть і записують виступи ті автори, котрі достатньо фінансово успішні, котрі здебільшого бачать тільки «себе» і бажають покращити умови для розвитку свого бізнесу. Дуже часто пишуть мовою рашистів, забуваючи, що в Україні діє одна державна мова, УКРАЇНСЬКА. І всі пропозиції, обговорення про Україну доцільно вести українською, мовою більшості українців. Чомусь сприймається «нормою», що більшість українців повинна тлумачити собі написане недержавною мовою, , ніби ми не у власній Державі. А спеціалісти-спікери навіть не задумуються над читанням і слуханням «більшістю», для котрої вони готують «зміни та модернізації» - таке враження, що вони це пишуть і говорять для вузького кола, котре керує територією Україною, а не для українського народу, котре хоче мати державників при владі.

Багато пишуть і говорять про погані суди, прокуратуру, службу безпеки, податкову, митницю, поліцію …  пропонуючи їх «осучаснити» а не створити ЧИСТІ нові інституції. Адже ці всі структури і є основою  «системи», а не Держави, про котру мріяло багато поколінь українців.

 Практично ніхто не говорить про Стратегію будівництва Української України.  Є деякі науковці та аматори, котрі написали деякі тексти, але переважно не мають бажання та й не мають здебільшого можливості провести широке обговорення Стратегії. Висловлювання та статті мають практично однобічний рух, виголошуються авторами без зворотнього зв’язку від Громадян. Тому і немає результативних документів та організацій, адже немає системності для розвитку громадянського суспільства. В обговоренні Стратегії і шляхів розвитку Держави мають приймати участь  масові громадські рухи, дієві націоналістичні державницькі партії, інтелігенція, активісти, підприємці, молодь, «золотолітки». Разом вони зможуть втілити Стратегію розвитку Держави.

= = =

Пізніше напишу допис про моє бачення шляхів для реального спілкування, обговорення, дискутування та формування руху до написання стратегічних пропозицій.

Окремо є перелік тих осіб, котрі є активними, є їхні дописи та відеозаписи, навколо котрих можна формувати обговорення.

Все буде Україна!

Інженер-системотехнік, випускник Львівської Політехніки, небайдужий українець, Василь Прусак