Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?

 Оптимістичне пророцтво нашого вічного Тараса Шевченка: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись».

Ключова роль інтелектуальної еліти у становленні нації: «…без «своєї, соціально впливової інтелектуальної еліти – за М. Драгомановим, «мозку» – народ залишається культурно беззахисним і сам своєї тожсамости в колоніальних умовах зберегти не зможе» (Оксана Забужко).

Слово «еліта» зафіксоване з чотирма значеннями – один з них: «виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями».

В Оксфордському словнику англійської мови Elite – це «невелика спільнота людей у суспільстві (соціальна група), яка є могутньою та впливовою через те, що її представники багаті, розумні тощо».

Засновник «теорії мас» Xосе Ортега-і-Гассет вважав, що еліта — це люди, які користуються в суспільстві високим статусом та престижем, багатством, мають інтелектуальну та моральну перевагу над масою, несуть відповідальність.

Ніколо Макіавеллі - владу в суспільстві не може здійснювати ні окрема людина, ні всі люди відразу, через що і з’являється організована меншість, яка править саме тому, що вона організована, а всі основні конфлікти розгортаються між елітами: меншістю, що утримує владу, і меншістю, що йде до влади. 

Еліта — це не просто привілейована група людей, яка творить усе, що хоче. Це група, яка представляє інтереси більшості, яка бере на себе відповідальність та веде за собою. Це люди, які можуть ставити великі цілі та досягати їх, які є хранителями та ідеологами не лише загальнолюдських, а й національних цінностей.

 

 

Львів, 1898 рік. Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий, Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк - Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського.

Тарас Шевченко серед друзів: О.М. Лазаревський, М.М. Лазаревський, Г.М. Честахівський, П.І. Якушкін. Санкт-Петербург, 1859 рік.

Роберт Конквест у книзі «Роздуми над сплюндрованим сторіччям» писав: «Оскільки всякий здоровий глузд має схильність рано чи пізно відкидати нереальне, до правлячого прошарку дедалі більше добирали саме затурканих і нелюдяних. А подібні правлячі еліти, як зазначає Орвел, «дуже швидко костеніють», бо, на відміну від інших керівних груп (на кшталт аристократій), ці обирають своїми наступниками собі подібних. Звісно, що не абсолютно однакових, але й не дуже відмінних. Саме «негативний відбір» і виховав новий персонал».

02 лютого 2021, 23:55 Лариса Масенко https://www.radiosvoboda.org/a/elita-psevdoelita-narod-ukrayina/31080910.html

В наш час, в суспільстві потроху почали створюватися невеликі ком’юніті та спільноти, де інтелектуали обмінюються думками, що народжують ідеї, які в перспективі й рухають світом; навіть ідеї, які не сприймаються спочатку, згодом усвідомлюються та стають звичними речами.

Важливими кроками на шляху формування нової еліти є налагодження системних дискусій на фундаментальні теми та формування простору довіри й співпраці між представниками культури, бізнесу, влади та інтелектуалами. Тільки так і тільки разом ми зможемо створити нове суспільство, а з ним — якісну нову національну еліту та нових лідерів — справжніх державників. https://umoloda.kyiv.ua/number/3844/2010/173513/

24.10.2013 Міжнародна наукова конференція «Українська еліта як чинник цивілізаційного поступу українства». У ній взяли участь науковці з університетів України, Польщі, Росії, Канади та Німеччини. На пленарному засіданні розглядалися питання ролі еліт у розвитку цивілізації, а також діяльності українських еліт закордоном. Секційні засідання були присвячені ролі еліт у процесі консолідації української нації, українській еліті в історії середньовіччя та ранньомодерної доби, у процесах державотворення ХІХ-ХХ ст., а також проблемам формування національних еліт у сучасній Україні: освітянської, церковної, науково-технічної та політико-правової.

http://univ.kiev.ua/news/4973

16 лютого 2023 року. Міжнародний форум «Педагогічна еліта України: ціннісні орієнтири». «The LEGO Foundation» передали 25 ноутбуків представникам закладів післядипломної педагогічної освіти.

 

Якість влади: спроба оцінки українських еліт. Липень 2010  Опубліковано у часописі «Критика», Рік XIV, число 7–8 (153–154) (c. 2–7)

… підвищення якости владних еліт потребує поступової стратегії реформ, а не радикальних дій революціонерів та ідеологів усіляких «проривів» …

Громадяни пострадянських країн вельми схильні думати, що еліта – найцінніший сектор суспільства, до якого належать «високодуховні чесні люди», які «справді дбають» про країну. 

Владні еліти – відносно нечисленна сукупність груп, що виокремлюються з-поміж загального населення за критерієм домінування в суспільстві. Воно полягає у контролюванні центрів влади, зокрема політичних, фінансово-економічних, інформаційних і військових. Дуже важливо наголосити, що запропоноване означення тлумачить поняття еліт як прошарку, що складається з багатьох відмінних групп – це багатовимірна динамічна картина, в якій ротація, зміна, конкуренція і взаємодія різних владних угруповань є структурно необхідними й історично невпинними.

Функціональним критерієм вимірювання якости владних еліт має бути не тривалість їхнього перебування при центрі влади (адже, власне кажучи, в межах одного політичного режиму владні еліти структурно залишаються тими самими, попри ротацію конкретних груп), а наслідки діяльности цих еліт для населення і країни. Ці наслідки можна інтерпретувати по-різному: як ефективність врядування, якість демократії, тривалість існування політичного режиму, забезпеченість інтересів громадян тощо. 

Наші еліти в 1990-ті роки виглядають не так уже й погано. Зрештою, зважаючи на те, що українським групам, які контролюють центри влади в Україні, випало зненацька виконувати свої владні функції.

На сьогодні, 2010 рік, наші еліти не зробили поступу ані у відкритості, ані у здатності дотримуватися власних правил. 

Часи нашої незалежности відзначено дедалі більшою закритістю еліт, низькою спроможністю партій і громадських організацій виступати «соціяльним ліфтом» для молодих лідерів, закріплення традицій корупції у публічному секторі тощо. 

Ганити наші еліти не варто, але й пишатися нам нічим. Ця українська посередність дає підстави для висновків про більшу привабливість поступових перетворень, зокрема й спрямованих на поліпшення якости владних еліт. Популярна думка про потребу тотальної заміни еліт нічим не підтверджена – хіба що невгамовними емоціями нетерплячих контреліт...

Важливо тверезо та раціонально ставитися до владних еліт, навіть тоді, коли хочеться кращого. Попри їхню скорумпованість і закритість, «прожитковий мінімум» людського розвитку вони забезпечують. Немає жодного доказу на користь припущення, що заміна груп при центрах влади (яка до того ж супроводжується серйозним конфліктом у суспільстві) покращить якість владних еліт. 

Варто працювати з елітами, спрямовуючи увагу на розвиток інститутів, що забезпечують відкритість і вчасність ротації владних груп, а також інститутів, що впроваджують верховенство права. Не варто вірити також у «месіянські» еліти, що захистять духовні цінності й «майбутнє народу». Раціоналізація політики та інституційні реформи мають супроводжуватись освітніми заходами, які сприяли б усвідомленню елітами власної відповідальности перед суспільством.

Згідно зі спрощеними та якось надто легко засвоєними застарілими поглядами, еліту й досі розглядають як чітко відокремлену спільноту, що виправдовує свій привілей на владу і майно через прийнятний для мас рівень її ефективности, тобто, власне кажучи, завдяки тому, що вона утримує владу в своїх руках і відтручує від неї інші суспільні групи, застосовуючи прийнятний мінімум примусу. При цьому наші сучасники забувають, що класичну теорію еліт зумовив політичний досвід свого часу, вона сама була частиною леґітимації ідеалів вождизму/фюреризму та біологізаторського соцал-дарвіністського підходу до вивчення суспільства. Панування застарілих уявлень тієї класичної теорії серед владних еліт, інтелектуалів і журналістів – леґітимація олігархії, спосіб повернути минуле в сучасний світ, розвиток якого пішов інакше.

Наявний політичний плюралізм надає громадянам шанс висувати до влади гідних кандидатів. Ротація еліт уможливлює досягнення гідного рівня людського розвитку, якщо всі актори політичної дії прагнуть до більшої відкритости еліти.

Це може досягатися і посиленням конкуренції груп владних еліт у рамках леґітимних політичних інститутів, і просуванням механізмів ефективного і підзвітного врядування.

В кожному разі, підвищення якости владних еліт потребує поступової стратегії реформ, а не радикальних дій революціонерів та ідеологів усіляких «проривів».

Михайло Мінаков

 

Філософ, публіцист https://krytyka.com/ua/articles/yakist-vlady-sproba-otsinky-ukrayinskykh-elit