Була залізниця недалеко Болотні: Львів – Перемишляни - Малий Полюхів - Біле - Дунаїв - Підгайці

 Хронологічний перелік залізничних ділянок «Львів – Підгайці», відкритих залізницею.

У 1893 році, у Львові прийнято рішення про будову нової залізничної лінії, яка мала з'єднати Львів із Підгайцями. Будівництво розпочалось 1897 року, урочисто відкрили 29 жовтня 1909 року. Лікар-гінеколог, суспільно-громадський та господарський діяч, дідич, професор Адам-Зигмунт Чижевич (18.02.1841 - 24.01.1919) був заодно і власником так званого Підгаєцького ключа, тобто цілої низки фільварків, які відкупив у Краківського товариства взаємного забезпечення, володів солідним майном і фінансами, що давало йому змогу інвестувати капітал у будівництво залізниці.

 

•15 грудня 1908 р.: Львів - Куровичі, 35,91 км

• 1909 рік 25 лютого: Куровичі - Вовків, протяжністю 34,3 км

29 жовтня: Вовків - Підгайці, довжина 103,31 км.

У той час державна скарбниця надавала концесіонерам річний прибуток від залізничної лінії в розмірі 4% капіталу, вкладеного в 1909 р. Вартість цього капіталу становила 18,1 млн чеських крон.

У початковий період експлуатації в 1908 році ділянка рухомого складу, який складалася з 11 паровозів, 10 вагонів. Через рік кількість пасажирських вагонів збільшилася на 8, а в 1912 році їх статус збільшився на 10, у тому числі 28 вагонів.

У перший повний рік роботи в 1909 році 138 000 місцевих жителів скористалися послугами залізниці. Через рік пасажироперевезення зросли на 332 тисячі. Мандрівники могли скористатися різними стандартами, в залежності від своїх фінансових можливостей. Найбагатші клієнти використовували вагони 1-го класу, для бідних були вагони 3-го класу.

У 1909 р. залізниця перевезла 27,9 млн т вантажів.

·         Na prowincji. Budowa kolei Podhajeckiej. „Kurjer Lwowski”. 140, s. 4, 26 maja 1906.

·         Kolej Lwów-Podhajce. „Kurjer Lwowski”. 224, s. 6, 19 sierpnia 1906.

Після Першої світової війни залізниця перейшла до Польської державної залізниці (пол. Polskie Koleje Państwowe). Під час Другої світової війни залізницею керувала Німецька імперська залізниця (нім. Deutsche Reichsbahn) (1941—1944). При наближенні фронту 22 липня 1944 гітлерівці підірвали частину мостів, колії та станцію Підгайці. Після відступу Вермахту більшу частину колії не відновлювали, використавши частину рейок, шпали для військових потреб, і не переводили на прийняту в СРСР колію 1520 мм.

У липні 1944 року, відступаючи з Підгаєць, німецькі війська повністю знищили залізничну станцію, депо та всі інші службові приміщення. Зірвали мости і колію. (За спогадами старожилів, сталося це 22 липня. Саме німецькі війська, відступаючи колією, вчепили до останнього вагона спеціальний гак, який як соломинку, рвав дерев'яні шпали і гнув рейки. У цьому ж вагоні сиділа спеціальна команда, завданням якої і було підривати і важливі мости, і станційні будівлі) З прекрасного будинку станції лишились тільки руїни. Нема сьогодні колії Львів-Підгайці. Можливо, все ж таки важливо, шоб не пішла вона в небуття, пригадати її трасу; річки та яри, які вона перетинала; місцевості, які минала?!.

Початковою залізничною станцією тієї лінії був Личаків. Потяг мав невеликий локомотив з димовою трубою. Колія бігла чарівною долиною річки Маруньки, дорогою минаючи хребет Чортових скель, зупинки в Лисиничах коло броварні і в Мар'ївці. Першою більшою зупинкою були Винники, відомі своєю великою тютюновою фабрикою.

За Винниками колія йшла багнистою рівниною до Гологір, що були північним краєм Подільського плато. Потяг минав станції Підберезці, Гаї-Чижиків, Тарасівка (Германів), Миколаїв, Куровичі, Лагодів. Далі пнувся вгору, щоб у Коросно-Затемному, обіч броварні, подолати Европейський вододіл: річки, що текли на північ, належать до басейну Балтійського моря, і ті, які текли на південь, - до Чорного моря. Далі залізниця досить несподівано спадала в долину й потяг з'їжджав у верхню частину яру річки Гнила Липа, щоб затриматись нарешті в Перемишлянах.
За Перемишлянами колія покидала яр Гнилої Липи і, минаючи станцію Вовків, досить поволі й тяжко п'ялась на Подільську височину. Після 87 км від Личакова потяг затримувався у Дунаєві, здолавши високий міст над Золотою Липою.

Після Дунаєва залізнична колія проходила вздовж яру, яким текла Золота Липа. Шлях повільно і м'яко знижувався. Тепер потяг зупинявся у Рекшині - селі, яке належало вже до Бережанського повіту.
Наступною станцією було Біще, неподалік Біща розміщене село Вербів.

Ще однією станцією були Гиновичі, після яких потяг в'їжджав на місцевість, що сусідила з багнами й зарослями, за якими був найбільший на Поділлі бережанський став. Праворуч, якщо дивитись у напрямку руху поїзда, розпочинався чудовий краєвид передмістя Бережан Сюлка (Сільце).  

https://web.archive.org/web/20180223194819/http://west-express.info/163-istoriya-zaliznici.html

140,4	Підгайці
	132,2	Рудники
	127	Литвинів-Божиків
		Відрізок Ходорів — Стрий
	118,8	Потутори
		Відрізок Стрий — Тернопіль
		115,8 Посухів
	110,5	Бережани
	103,2	Гиновичі
	95	Біще
	86,6	Дунаїв
	80,2	Біле
	74,4	Малий Полюхів
	68,5	Вовків
	60,8	Перемишляни
	54,8	Коросно-Затемне
	50,6	Лагодів
	44,2	Куровичі
	38,4	Миколаїв
	33,9	Тарасівка
	31	Гаї-Чижиків
	27,3	Підберізці
	20,6	Винники
		На тютюнову фабрику
	17,4	Маріївка
	15,5	Лисиничі
	13,6	Личаків
		Відрізок на Здолбунів
		Відрізок на Ківерці
	6,6	Підзамче
		Відрізок на Раву-Руську
	0	Залізничний вокзал Львів

 

 

Після того, як Австрія зайняла Галичину, утворила так зване Королівство Галіції і Лодомерії, австрійська влада одразу постановила поліпшити зв'язок з новим імперським краєм, що згідно з традиціями централізованої монархії мало першочергове значення. Так виникли нові гостинці (дороги).

Зі Львова до Бережан та Підгаєць і далі їздили традиційними засобами пересування здебільшого диліжансами. Одна з таких доріг вела зі Львова на південь через Перемишляни до Брюхович, а в Брюховичах дорога розходилась на дві сторони: південно-східна - через Янчин, Болотню, Нараїв, Бережани, Підгайці, Монастириська до Нижнева над Дністром і далі до Богородчан, де з'єднувалась із Карпатським гостинцем, а південна йшла на Рогатин.
Тими дорогами курсувала "пошта". Диліжанси були напрочуд вигідні та безпечні, хоча б з огляду на те, що на ночівлю завжди зупинялись у жидівських корчмах.