Державність та «володарі» на території Болотні

Болотня – одне з українських поселень, відносимо ся до Унітарної України зберігаючи історичну назву території - Галичина.  

Галичина́ (пол. Galicja, нім. Galizien) — історико-географічний регіон південно-західної України та південно-східної Польщі. Займає території сучасних Тернопільської (крім північної частини), Львівської, Івано-Франківської областей України і Підкарпатського і Малопольського воєводств Польщі. Згідно з Енциклопедією Українознавства, в етнографічних межах має площу 55700 км².

Червенські міста до 981 року

3330 років історії описано нижче, підчас котрих дуже мало років давала доля українцям в Болотні роки, місяці і дні для мирної праці, котрою вони утримували свої родини, підтримували Віру в Бога і свою Церкву, допомагали Громаді, тримали і тримають на своїх плечах ДЕРЖАВНІСТЬ. Вся історія Болотні тісно пов’язана з історією Галичини та України, До цього часу ще немає міцного державника на чолі України, з котрим би ми створили міцну, мирну, працьовиту ГРОМАДУ-УКРАЇНУ. Історія ще в стані народження такого очільника для нашого краю.

                                         Великоморавська держава

Для критиків цього опису. Можливо є тут різне тлумачення періодів та років. Просто це не «академічне історичне дослідження». Зібрав з відкритих джерел те, що відніс до історичних подій, котрі впливали на життя в Болотні. Можливо щось пропустив, можливо скористався не зовсім точними даними.

Але збираючи ці дані побачив, що не було і не буде «спокійного державного життя» в України. Відбувалися і відбуваються постійні зміни «керівників над територією» України. Чужинські влади постійно шукають способи наживи, збагачення на наших теренах за рахунок експлуатації українців. Вони організовують війни, а мирні українці стають захисниками, гинуть героями … Історія повторюється … ВСЕ БУДЕ Україна.

Немає майбутнього у тієї нації і народу, котрі не знають своєї історії та не аналізують її і не моделюють майбутнє з врахуванням впливу на наше сьогодення і наше майбутнє від чужинців та власних манкуртів.

Державність та «володарі»  на території Болотні (Галичина, Україна) В таблиці, перед описом періоду, вказані «роки наступного безперервного розвитку» від дати до дати змін «володарів» над Україною.
900 років. З XIV ст. до н. е. до кінця V ст. до н. е. на теренах Галичини були поселення носіїв Лужицької культури, яких одна частина дослідників відносить до кельто-германських племен, інша — до протослов'янських. Починаючи з VІІ ст. до н.е., на північному уз бе режжі Чорного моря селяться греки, які походили переважно з Мілета. Вони заснували міста Тіру на Дністрі, Ольвію на Бузі, Херсонес біля Севастополя, Пантікапей на місці сучасної Керчі, перетворивши їх на центри торгівлі та ремесел.
500 років. Наприкінці V ст. до н. е. Лужицька культура занепадає і на зміну їй поступово приходить Латенська культура кельтських племен, які мігрували з південної Швейцарії на схід. Слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну сцену десь на початку нової ери.
200 років. Велике переселення народів  ІІ–VІ ст. Наприкінці ІV ст., як нам відомо з свідчень Йордана, анти зазнали жорстокої поразки від готів. Після падіння Скіфії виникають суто слов’янські культури, Пшеворська (ІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.), яка займала територію сучасної Польщі і частково Словаччини, Закарпаття.
100 років. У 375 р. готів перемогли гуни - створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла.
100 років. У 475 рокі гунська держава поступово розпадається. Через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів  - IV—V ст. — сармати (алани);; V ст. — гуни; через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів   Антська держава завдяки ліквідації Готського королівства в V–VІ ст. переживає піднесення
100 років. VI—VIII ст. — авари; через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів
100 років. VI ст. — слов'янські племена сербів, хорватів, чехів та іншічерез галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів   У ранньому середньовіччі (VI ст. н. е.) ця територія була заселена конгломератом племен: кельтами, лужитами, готами і вандалами (Пшеворська і Пухівська культури).  з середини VI ст. на цих землях оселилися прибулі слов'янські народи — карпатські хорвати[13] (за іншими даними, білі і червоні хорвати[14]), дуліби, тиверці, бужани, та ін.  У другій половині VІ ст. політична ситуація значно ускладнилася у зв’язку з приходом у Східну Європу аварів, які заснували у Карпатській улоговині примітивну державу – аварський каганат, підкоривши переважно слов’янське місцеве населення. Почалися тяжкі анто-аварські війни, які призвели наприкінці до занепаду Антської держави. Незабаром на зміну антам приходить полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров’ї, якому судилося стати колискою нового етапу розвитку населення України. В результаті розселення слов’ян VІ–VІІ ст. на великій території Східної Європи виникають три групи слов’янських племен: західна, південна і східна. тиверці (над Дністром), уличі (між Бугом і Дніпром), білі хорвати (на Прикарпатті).
100 років. IX ст. — болгари, мадяри, печеніги, половці.через галицькі землі в Західну і Південну Європу одна за одною пройшли хвилі народів
7 років. 891–892 років моравський король Святоплук І долучив галицькі землі разом із Перемишлем до складу Великоморавського королівства.
57 років. Мадярські кочові племена і близько 898 року захопили Галич та прилеглі землі,
26 років.Чеський князь близько 955 року легко відвоював галицькі землі.
37 років. 979 року польський князь Мешко I, приєднавши до держави П'ястів землю, відому пізніше як північно-східна Малопольща, ймовірно, взяв під свій контроль і деякі терени сучасної Галичини.  Ймовірно, у 981 році[15] внаслідок військового походу київського князя Володимира Святославовича «червенські городи» (Галичина і Волинь) були включені до складу Київської Русі й згодом набули назви Червона Русь.
12 років. 1018 року під час походу на Київ (на прохання Святополка Володимировича) військо польського князя Болеслава I Хороброго знову захопив Червону Русь.
39 років. 1030–1031 років об'єднані війська князя київського Ярослава Володимировича і князя тмутороканського та чернігівського Мстислава Володимировича відібрали їх.
11 років. 1069 року польський князь Болеслав II Сміливий, на прохання свого дядька Ізяслава I Ярославовича, якого кияни вигнали з міста, виступив у похід на Київ і взяв його. Повертаючись додому, польські війська, як і 51 рік тому, взяли міста Червоної Русі.
4 роки. 1080 року, за правління польського князя Владислава Германа, червенські городи й землі були вкотре відвойовані Києвом.
332 роки. Після de facto розпаду Русі через міжусобні війни тут 1084 року утворилось незалежне Галицьке князівство, де князювали правнуки Ярослава Мудрого — Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі. 1199 ГАЛИЧИНА увійшла до складу Галицько-Волин. Князівства. 1199 року волинський князь Роман Великий об'єднав Галицьке князівство зі своїм Волинським князівством у єдину Галицько-Волинську державу. 1253–1264 — Галицько-Волинське королівство; король Русі Данило  1215–1221 — Галицько-Волинське королівство; угорський князь, король Андраш ІІ
24 роки. 1316 початок «оксамитового», але досить активного проникнення та утвердження литовського правління на українських землях
1 рік.  1340 р.польський король Казимир ІІІ захопив усю Галицьку землю. Польський король Казимір III здійснив два походи на Львів. Обидва були невдалими. Між цими двома подіями до Галичини прибули угорські загони
4 роки. В 1340 р. населення під керівництвом боярина Дмитра Дедька вигнало поляків з Галичини. Казимир був змушений визнати Детка фактичним правителем Галичини. За це останній неохоче визнав обмежену зверхність польського короля.  у 1344 р. помер Детко, ґрунт для сутички між поляками й литовцями за галицько-волинські землі був готовий. Дмитро Дедько у своїй грамоті десь 1341 року називав князя Любарта-Дмитра володарем Галицько-Волинської держави, а татарського хана — зверхником.
4 роки. До 1345 р. Галичина залишалася під владою литовського князя Любарта.
1 рік.  У 1349 р. в результаті надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Оволодів містом Львів та інші галицькі міста[22]. Галицько-Волинські землі увійшли до складу Польського королівства як окреме «Королівство Русі». Договором Казимира III та угорського короля Людовика у 1350 році Галичина визнавалася землею угорською
2 роки.  1351—1352 Війна Казиміра III і Людовіка І з Великим князівством Литовським за галицько-волинські землі. 1352 Мирна угода, згідно з якою польський король зберіг права на Галичину
13 років.  1353—1366 Війна князя Любарта з поляками за галицько-волинські землі
4 роки. 1366 р. війна завершилася перемогою Польщі, яка захопила всю Галичину і половину Волині. Проголосивши себе "щитом християнства", поляки, частково з переконання, а частково з метою заручитися підтримкою папи, зображали своє просування на схід як хрестовий похід проти язичників-литовців і схизматиків - православних українців.
8 років. У 1370 р. Казимир помирає. Польський престол успадкував угорський король Людовік І. Галичина стала вважатися окремим королівством, залежним від Угорщини. Віце-королем Руського королівства Людовік призначає довіреного васала Владислава Опольського й насаджує по всій Галичині угорських урядників.
1 рік.  1378 року Владислав Опольчик передав Галичину знову під пряму владу короля
3 роки. 1379 року Людовік Угорський став польським королем, проте намагався втримати Галичину у складі Угорщини. Для цього він призначив князем Галичини близького до себе Владислава Опольського. Останній оточив себе німцями, поляками, угорцями, погано ставився до місцевого населення, здійснював політику католицизму.
3 роки. 1382 Смерть Людовіка І. Розпад династичної унії Угорщини і Польщі
2 роки. 1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно з якою монархії об'єднувались під владою єдиного правителя 1236 – 1795 Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтійське та ін.
45 років. 1387 р. Королева Польщі Ядвіга відвоювала Галичину в угорців і остаточно приєднала до Польщі.
2 роки. У 1432 р. Велике князівство розкололося на два ворожих табори: населені литовцями землі стали на бік Сигізмунда, тоді як українці підтримали Свидригайла.
135 років. 1434 - реорганізація Галичини в Руське воєводство у складі Польського королівства -  складалося з 5 земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської.  скасовано автономне становище Галичини, скасоване руське право та судочинство, а галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. до Руського і Бельзького воєводств використовувалась назва Червона Русь
203 роки. 1569 року, за результатами Люблінської унії, Велике князівство об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполиту 5 лютого 1582 р. Папа Григорій XIII наказав виправити старий юліанський календар: католики прийняли новий стиль, а православні залишили старий.
10 років. 1772 року відбувся перший поділ Речі Посполитої.  ГАЛИЧИНА увійшла до складу Австр. монархії - «Королівство Галичини і Володимирії (Лодомерії) з Великим князівством Краківським, князівствами Освенцімським і Заторським» (етнічну укр. частину провінції називали Сх. ГАЛИЧИНА).
3 роки. 1792  другий поділ Польщі,
8 років. 1795  третій поділПольщі,
63 роки. З 1804 р. — Австрійська імперія 1849– 1918 було Галицьке намісництво 1861–1914 у ГАЛИЧИНА діяв регіон. представницько-законодав. орган – Галицький крайовий сейм
47 років. У складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщини) ГАЛИЧИНА залишалась аж до її розпаду в 1918. Після утворення дуалістичної Австро-Угорщини в 1867 р. провінція Королівство Галичини та Володимирії увійшла до складу австрійської її частини (Ціслейтанії). Влада у провінції повністю належала польським аристократам, до Першої світової війни постійно існувало українсько-польське протистояння. 1867 закріпився поділ провінції на 74 повіти (з них 48 – у Сх. ГАЛИЧИНА) і 2 міста (Львів і Краків) від 1896 кількість депутатів Держ. Ради становила 425 осіб, з них 78 представляли ГАЛИЧИНА
1 місяць. В серпні 1914 створена Головна українська рада (ГУР)
8 місяців. Від вересня 1914 до червня 1915 ГАЛИЧИНА перебувала під рос. окупацією.
3 роки. У травні 1915 ГУР реорганізувалася у ЗУР
25 днів. 18–19 жовтня 1918 Укр. парламент. проголосила себе Укр. нац. Радою. 19 жовтня 1918 року у Львові було проголошено створення Української держави на українських землях Австро-Угорщини
2 місяці. 13 листопада 1918 р. отримала назву — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) у складі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття,
5 місяців. Акт Злуки УНР та ЗУНР було проголошено 22 січня 1919 р.
30 років. 25 червня 1919 Верховна рада Париз. мирної конф. передала Східну ГАЛИЧИНУ під тимчасове управління Польщі У липні 1919 в результаті укр.-польс. війни, що тривала з часу проголошення ЗУНР, тер. ГАЛИЧИНИ була окупована польс. військами. У липні 1919 р. територію Галичини зайняли польські війська під командуванням генерала Юзефа Галлера. У 1921 тер. ГАЛИЧИНА поділено на 3 воєводства – Львів., Тернопіль., Станіслав. Офіційне рішення про приєднання Галичини до Польщі Рада Послів Антанти ухвалила 15 березня 1923 р.  через 20 років (тобто 1943 року) планувалося повернутися до питання статусу Галичини. Офіц. рішення про приєднання ГАЛИЧИНИ до Польщі прийняте Радою послів Антанти 14 березня 1923.  Гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт українців і поляків тривав близько 600 років
2 роки. 17 вересня 1939 згідно із пактом Молотова–Ріббентропа на територію. ГАЛИЧИНИ вступила радянська армія, яка зайняла землі від Збруча до Сяну.  Організовані ними Народні збори Західної України, що відбулися у Львові 26–28 жовтня 1939, проголосили встановлення на цій території радянської влади і ухвалили декларацію про прийняття краю до складу СРСР. 1 листопада 1939 на сесії ВР СРСР було прийнято закон про включення Західної України до складу СРСР із возз'єднанням її з УРСР. На території ГАЛИЧИНИ створено Львівську, Станіславівську (від 1962 – Івано-Франківську), Тернопільську та Дрогобицьку (1959 об'єднана з Львівською) області.
2 роки. У червні 1941 ГАЛИЧИНА була окупована німецькими військами 1 серпня 1941 увійшла до складу Генеральної губернії з центром у Кракові як дистрикт.  30 червня 1941 у Львові на зборах українських громадських, культурних і політичних діячів з ініціативи ОУН(б) проголошено відновлення Української Держави, яку очолив Я. Стецько.
47 років. Улітку 1944 у ГАЛИЧИНІ відновлено радянську владу.
1 рік. 21 січня 1990 з нагоди річниць самостійності й соборності України «людський ланцюг», що пов'язував Київ зі Львовом та Івано-Франківськом.  1 грудня 1991  Акт проголошення незалежності України
1 рік. Чорновіл. Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Яскравий активіст, але не мав вміння та, напевно, і не мав можливостей (через засилля агентів кремля і власних манкуртів) організувати потужну команду для швидкої розбудови державності, компроміси його згубили
3 роки. 1991—1994 Кравчук – «хитрий лис», розвалив всю совкову економіку, забезпечивши передачу економічного, партійного і профспілкового майна та фінансів в «довірені» руки комуністів, котрі стали «бізнесменами». Закріпив в Україні діяльність ворожої московської релігійної структури, котра і далі формує анти людський «руській мір» на нашій українській території
11 років. 1994 —2005  Кучма – закріпив олігархічне панування
5 років. 2005–2010 Ющенко – фактично займався просвітництвом, а не подоланням олігархату і творенням української держави
4 роки. 2010 - 2014 року  Янукович – реваншист, зрадник, втікач, заочно засуджений 2014 московія захопила Крим, частину Донецької та Луганської областей
5 років. 2014 —2019 Порошенко – прагматик, але ще не повний державник
3 роки. 2019  Зеленський – ставленник олігархату і медійному одурманенню «геть пороха», «ведений чужими руками», постійно хитається, боїться спротиву і коректує видиму діяльність
2022 рашистська «православная» терористична орда знову напала на Україну.

 

Історія ТРИВАЄ.

Мить – це ніби непомітно.

Але через одну мить історією стає попередня мить.

Зроблену дію не повернеш.

Жити сьогоднішнім – знати минуле – буде МАЙБУТНЄ !