Мої спогади про Болотню

 

Мої спогади про Болотню

Bolotnya, Bolotnia, Bolotna - Blotnia, Blotna - Bolotnya

Справа від дороги, котрою в дитинстві я йшов з братом Грицьком і батьками з Кривулі до Болотні, почав виглядати став. Це ознака початку села і завершення пішого переходу. Кілька разів на рік ми приїжджали в Болотню. Частину дороги до села. На Кривулі ми виходили з автобуса, переважно Рогатин-Перемишляни або Івано-Франківськ-Львів і йшли з Брюхович через Іванівку в Болотню.

В пам'яті залишається картина початку села. Болотня розміщується в вузькій долині. З лівої і з правої сторони від основної дороги, височать «гори». Стоячи на вході села, перед ставом, відкриваються хати і стайні, сади, городи та розгалуження вулиць,  вид на «гори». Права гора називається «Михалева», не знаю назви лівої «гори». Ліва гора знаходиться за церквою і цвинтаром. Центральна дорога, котру називали гостинець, прямує через село до виїзду на Нараїв і Бережани.

Тут, в Болотні, розпочалося моє життя в 1956 році.

÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Батьки приїжджали в Болотню з нами, з дітьми, до баби Марини Прусак і діда Прокопа Прусака. Дідо і баба проживали в хаті біля потічка. Треба було перейти з гостинця на паралельну вулицю, ближчу до Михалевої. Пройти біля склепу-кооперативи і клубу. А далі треба перейти у вулицю, котра фактично була вузенькою доріжкою та опускалася до потоку (річка Болотнянка). По цій дорозі, повз бабину хату,  гнали на пасовисько корів, кіз, гусей, качок на Рудку . Доріжка була, як корито. Вузький низ і півтора метрові боки у висоту. Пізніше, коли приїжджали до баби автомобілем, то авто практично їхало боковими стінами. В селі ми відвідували родину. Ці приїзди часто відбувались на празник, на літнього Миколая. Були запрошення на весілля або на сумні події, на похорони.

÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Тільки 6 років я прожив в Болотні. Потім тато, Прусак Матвій Прокопович, 1935 р.н., отримав квартиру в Калуші і вся сім’я, мама Прусак Марія Григорівна, дівоче прізвище Іванишин, 1935 р.н., брат, Григорій, 1960 р.н., баба Павліна Іванишин (Добровольська), 1898 р.н., переїхали в Калуш. Тато після отримання професії тракториста в училищі у Львові поїхав працювати на «передову» будову хімкомбінату в Калуші. Там отримав 2-кімнату квартиру на 4-му поверсі, в будинку біля 4-ї школи.

÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

            Опеньки. Одного разу гарний «врожай» зібрали в Болотні разом з двоюрідним братом, котрий живе на хуторі Погиблиці. Було це вже тоді, коли мені було 22-24 роки і ми вже жили у Львові. Я приїхав на хутір зі Львова, сіли на мотоцикл Петра і поїхали в Болотню, «Загай». Попали на дуже хороші місця. Не вистачило тари, котру взяли для опеньок і ми набрали опеньків в мою штурмовку, котру я зняв з себе. Ввечері я привіз опеньки у Львів, на Садову, де ми жили. Чистили опеньки до 3-ї години ранку.

÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Спогади баби Павліни

            Вуйко Василь, найстарший син, 1923 р.н., перед війною вчився в Рогатині на священника. Підчас війни його взяли в «ліс», адже він був досить освічений і це стало основною «запрошення». Він не сприймав методи дій «партизанки». Попав в полон? до Росії, в Ростов?. Потім його обміняли? на німців і він попав в Європу?. Баба Павліна завжди мріяла побачити сина. В 1968 році в Калуш приїжджала бабина племінниця, Явдоха, котра жила в Польщі після того, як була вивезена в Німеччину. Вона вийшла заміж за поляка, котрий воював проти німців і котрому надали фільварок на «німецьких» територіях, 15 гектарів з хатою  і господарськими спорудами - хутір Старий Клюком (Stary Klukom) біля Хощно (Choszczno), недалеко Старгороду. Підчас розмов в Калуші звучали спогади племінниці про те, що вона мала якісь записи про адресу вуйка Василя, котрий ніби приїжджав до них на хутір в Польщі. На основі цього, баба Павліна організувала в 1979 році поїздку разом зі мною до Польщі, щоб отримати більше інформації про зниклого сина Василя. Але нічого так і не дізналась – Явдоха стверджувала, що всі матеріали, листи і фото, вона знищила через те, що боялась тримати такі матеріали вдома. На цих, «німецьких», територіях довший час був страх. Туди приїзджали «в гості» німці чи інші особи, котрі не пояснювали чітко ціль відвідування хутору. Розглядали все, деколи ночували. Не було претензій чи погроз, але була атмосфера невпевненості: «можливо вони повенуться». І Явдоха боялась тримати папери, котрі можуть зашкодити.  

            Перебування вуйка Василя Іванишина, маминого брата, в Європі після війни, мало відбиття на татовому браті – спрацювала робота КГБ. Стрийко Адам Прусак мав можливість в 1968 році поїхати за путівкою в Францію. Але його викликали в КГБ, розпитали про місцезнаходження вуйка Василя, котрий не був його прямим родичем. І в поїздці відмовили. 

÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Спогади баби Павліни

            Війна. Кінь. Священник. Партизанка.  

÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Спогади баби Павліни

            Багато спогадів баба мала про голову колгоспу Болотні, Беньковського. Бабі Павліні приходилось утримувати сім’ю за рахунок роботи в колгоспі. Дідо Григорій помер в 1947 році а баба повинна була опікуватися дітьми, котрі в 1947 році мали такий вік: Стах – 18, Іван - 15, Марія, моя мама – 12, Теодор – 9, Онуфрій - 4).

В колгоспі практикувалось «підбирання» деяких продуктів з полів, щоб забезпечити харчами сім’ю – не було можливості вижити іншим способом.

            Цікавий спогад баби Павліни. Після роботи на колгоспному полі з кукурудзою, група жінок верталась додому і кожна набрала собі трошки зерна кукурудзи і потайки несла додому. По дорозі їх перестрів бригадир колгоспу і сказав, що зараз по цій дорозі буде їхати голова колгоспу. Жіночки масово висипали кукурудзу в фосу і швиденько побігли додому. А баба Павліна зупинилась біля цієї купки кукурудзи і почала її визбирувати. Під’їхав голова колгоспу і почав питати про те, що вона робить. Почувши пояснення, він сказав, щоб вона швиденько підібрала все розсипане, адже за ним в село має приїхати представник району – має бути чисто. Баба Павліна все визбирала, напакувала куди могла всю кукурудзу, віднесла її в кущі і гарно заховала. А вночі направила старших дітей за цієї кукурудзою і таким чином забезпечила сім’ю та господарку на деякий час.    

    ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Спогади баби Павліни

  Толоки вдома і яблучне вино. 

    ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Спогади мами

   Шкільний хор. Поїздки з виступами хору. Сад біля хати. Війна спалила хату. Дідо Григорій – інвалід 1-ї світової війни мав пільги від Австрії і Польщі та мав трафіку.   

Мої спогади.

    ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Відвідування родини в Болотні

            Дружба з Болотні – троюрідний брат. Маруся – триюродна сестра. Хресний – дяк. Маївки біля церкви.    

    ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷

Цвинтар: баба Марина Прусак, стрийко Василь Прусак, стрийна Катерина Прусак; старі могили родини Іванишин-Добровольских.

 

    ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷ ≈  ÷ ≈ ÷