Погляд з висоти 2022 року на глибину історії родин і мешканців Болотні

Присвячую ці записи покійній мамі Марії і всім покійним родичам

Описане тут не є «науковим дослідженням історії», вибрав

цікаве для мене і Болотні з відкритих джерел, можливо десь є й легенди

Про деякі історії наших родин згадуємо і описуємо в цьому році за допомогою теперішніх засобів спілкування, соціальних мереж. Наші спогади «дотягуються» на глибину півтори століть. І відмічаємо, що родини Болотні мали досить багато споріднень з родинами ближніх сіл: Бачів, Янчин, Подусільна, Подусів – для грекокатоликів, а також Ферліїв – для римо-католиків.

Працею для свого роду, вірою і службою Богові жили і живуть протягом двох тисячоліть народжені в Болотні і ті, хто народився та переїхав в інші місця. Протягом 2022 років створювались і занепадали державні утворення, до котрих приєднували-роз’єднували населення Болотні. Прийшли місіонери і христителі, були загарбники та поневолювачі. Заснували церкви, костели та інші молитовні будівлі, а деколи й руйнували церкву. Були війни, голод, хвороби, стихії.

+++ Болотня

Є у нас наша Болотня – одне з українських поселень. Іншими мовами пишуть Blothnya, Bolotnya, Bolotnia, Blotnia, Błotnia, Blotna. І відносимо ся до Унітарної України зберігаючи історичну назву території -Галичина (німецькою Galizien , польською Galicja, Halytschyna, іддішем גאַליציע Galitsye). Вказую ці назви мовами тих націй, котрі також мали родини в Болотні протягом віків. В книгах-звітах «Шематизм греко-католицької церкви» вказано, що в наших селах проживали жидівські, польські і німецькі родини.

Завдяки роботі вчених археологів,котрі досліджували могильник в Болотні, визначено давність заселення Болотні, котре датують початком І ст. (с.Болотня, ур. Оселище). Знайдені та детально описані поховання дуже давніх могил на місці розкопок в Болотні. Нажаль не збереглося прізвищ чи імен похованих. Але визначено тип культури поховань. Класифіковано, що в Болотні - дакійські поховання, проживало германське (пшеворське) населення.

+++ початок

Після Різдва і жертовної смерті та Вознесіння Ісуса існує наша Церква, котра має намісника Бога на землі, першим був Петро (апостол) Святий Петро (у 30 — 67 після Різдва Христового). Petrus, Apostolus Iesu Christi. (Simeon Kephas — Симон Скеля). Витсаїда, Галілея.

Потім історія записала інших намісників, але в Галичині Церква ще протягом довгих століть не мала парафій, деканатів, єпископств.

+++ І ст.

Могильник поблизу с. Болотня відкритий випадково у 1953 р. при копанні траншей під фундаменти колгоспної ферми. Початково було розкопано площу в 57 кв.м. Ще одне поховання, «тілопальне», було виявлене у 1976 р. під час прокладання водогону. Роботи продовжувались у 1985, 1986 та 1992 рр. Загальна площа розкопів становить 1540 кв.

Давньоруське поселення, до котрого відноситься Болотня, розміщено вздовж ріки, котра відноситься до басейну Дністра. Річка Болотня. Витікає з території села Болотня, з-під гори висотою 404 м. Зразу тече на південь, потім через луки повертає на захід, пропливає через село Болотню, вузькою долиною між горами тече луками в селі Янчин і поза селом впадає до Гнилої Липи з лівого берега. Довжина русла 11 км.

+++ 38 р

Християнство в грецькому місті Візантій приніс сам апостол Андрій, який відвідав Візантію, де заснував Престол Візантії в 38 р. і призначив єпископом Стахія апостола, який залишався до 54 р. Тому Грецький Вселенський патріархат Константинополя вважає своїм першим єпископом апостола Андрія, від якого подальші священнослужителі мають послідовність через священні таїнства.

Літописний переказ про перебування і поширення віри апостола Андрія Первозваного в Криму, над Дніпром і на «Київських горах».

+++ 97 р

Є згадка про намісника Климе́нта І, котрий проповідував християнство на території України, в Херсонесі. Климе́нт І (лат. Clemens I; ? — 23 листопада 99/101) — 4-й папа римський (88—99), святий, мученик. Перший історичний християнський місіонер, що провідував Євангеліє на українських теренах. Висвячений апостолом Петром [3]. Один із апостольських отців [3] і апостолів з сімдесяти. Автор листа до церкви в Коринті [3]. Засланий на каторгу до Криму, до Херсонеса, під час гонінь на Церкву у Римській імперії. Проповідував серед каторжан, за що був страчений язичниками — його прив'язали до кам'яного якоря і втопили у морі. Вшановується у католицькій, православних і деяких протестантських (англіканській і лютеранській) церквах.

+++ 290 р

Перша згадка про Галич датована 290 р. Готський історик Йордан

+++ 310 р

В Україні перші єпархії з'явилися в ІІІ столітті, в часи Готського королівства — Готська і Скіфська єпархії. Голови цих єпархій брали участь у Нікейському соборі. Скіфська (Томітанська) єпархія — єпархія у складі Константинопольського патріархату єдиної вселенської кафолічної православної церкви, згадується з III по IX ст. включно. Центр був у м. Томи (Фракія). Існувала версія, що це м.Констанца. Під її управлінням були землі так званої Малої або Древньої Скіфії. Зараз це територія Румунії, але вона також займала деяку частину Одеської області, що видно на мапі Ромейської імперії. Багато церковних письменників III — IV віку називають у числі народів, де прийнялося християнство, і скіфів чи сарматів. Спільноти віруючих християн на землях сучасної України у певній мірі можуть розглядатися як спадкоємці по духу віруючих Скіфської Єпархії.

Також відомі Херсонська єпархія, з центром в Херсонесі (Севастополь), Сурозька, Фульська, Боспорська, Готська. В Херсонесі Таврійському єпархія виникла після прибуття 310 р. за царювання імператора Діоклетіана в Тавроскіфію від Єрусалимського патріарха Гермона місіонерів - єпископів Василія і Єфрема. На мапі Ромейської імперії 395 р. південь України позначено як місце перебування остготів (східних), тому є підстави вважати , що Готська єпархія простягалась на сході від Скіфської.

+++ 381 р

з IV століття єпископ Візантії зміцнився, аби стати самостійним і навіть здійснювати владу на території всієї теперішньої Греції, Малої Азії, Понту та Тракії. З розвитком ієрархічної структури Церкви єпископ Константинополя став називатися екзархом (посада вища за митрополита). Константинополь був визнаний четвертим патріархатом після Антіохії (Антіохійський патріархат), Александрії (Александрійський патріархат) та Риму (Латинська церква). Патріарха зазвичай призначала кафедра Антіохії. Перший Константинопольський собор (381 р.)

+++ 384 р

Перший єпископ Риму, який почав вживати титул «Papa» («Папа») - Сиріцій, 11 грудня 384 — 26 листопада 399.

+++ III—IV ст

Католи́цька Це́рква (лат. Ecclesia Catholica) — найбільша християнська церква. Існує поділ на Західне християнство та Східне християнство. До Східних католицьких церков належить Українська греко-католицька церква. До Східної православної церкви належить Православна церква України. Є тепер Римсько-католицька церква в Україні.

Колись це було єдине християнство. У III—IV століттях всі єпископи християнської церкви називали себе папами (від грецьк. «папас» — батько). Па́па (лат. papa, від грец. pappas, «отець»[1]), або Па́па Ри́мський — видимий голова Католицької церкви. Єпископ Римський, наступник святого апостола Петра, вікарій Ісуса Христа на Землі. Західний патріарх Латинської церкви, перший серед п'яти великих християнських патріархів — Рима, Константинополя, Александрії, Антіохії і Єрусалима. Голова Ватиканської держави (з 1929) і Святого Престолу. Колишній голова Папської держави. Архієпископ-митрополит Римської провінції, примас Італії й прилеглих островів. Має резиденцію в Апостольському палаці. Обирається кардиналами Церкви на конклавах. Зазвичай, займає римський престол довічно. Першим папою вважається Петро, апостол Ісуса Христа.

+++451 р

Халкідонський собор в 451 році. Собор було відкрито 8 жовтня 451 року і закрито 1 листопада; проведено 17 пленарних засідань. Стосовно вчення Євтихія собор прийняв компромісне рішення: «Христос — Бог, але він і людина, перебуває в двох єствах, незмінно і нероздільно». Монофізити не визнали цього рішення. За ними пішли коптська (єгипетська), ефіопська та вірменська григоріанська церкви.

Важливим рішенням Собору був 28 канон, який визнав Константинопольський престол другим після Римського; далі «за честю» йшли Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський. Аж після «великого церковного розколу» 1054 року Константинополь утверджується як перший престол православного світу.

Йшли століття за століттям, населення Болотні і Галичини ще не отримало хрещення, а церкви вже «ділилися», «відокремлювалися».

+++ 655 р

На території України перебував та загинув мученицькою смертю Папа Римський св. Мартин І. Мартин I (лат. Martinus; †1 вересня 655, Херсонес Таврійський) — сімдесят четвертий папа Римський (5 липня 649—1 вересня 655). Шанується як святий у католицькій і православній церкві. У жовтні 649 року Мартин I скликав синод, який мав остаточно засудити єресь монофелітів. Синод тривав майже місяць, на ньому було засуджено саму єресь, її авторів та їхні твори. За наказом імператора 15 червня 653 року папу Мартина I та Максима Сповідника було схоплено та вивезено з Риму. 25 березня 655 року його вислали до Херсонеса у Криму, де папа й помер.

+++ 756

Не зразу була утворена й Па́пська держа́ва – аж у 756 на чолі з Папою Римським.

+++ 8 ст.

Створення єпархії в Тмуторокані.

+++ 860

Під час нападу Аскольда на Царгород частина руського війська прийняла християнство, зокрема і сам князь

+++ 872 р

Понад вісім століть немає згадок про християнство в Галичині. Але вже при намісництві сто шостого Папи, в наших околицях почалася активна християнізація – Великомуравська Держава, котра покривала територію Галичини.

Польські джерела признають ще таку гіпотезу, що християнство у східному обряді на нашій території запроваджувалось підчас діяльності братів Кирила і Мефодія, 872-875 роки.

Варто звернути увагу і на термін «державність», котрий дуже болючий для українців, котрі довго йшли до власної Держави і на даний час вчергове проливають кров за її утвердження.

Власне на певний час між Східною та Західною церквами встановився мир. Патріарх Фотій у 867 році піддав критиці додаток Філіокве (додаток до Символу Віри), який дедалі більше визнавався на Заході. Ці суперечки знаменували другий розкол між Західною та Східною церквами.

Українська історична традиція датує проникнення християнства на землі Руси-України ІХ століттям і пов'язує його з місійною діяльністю слов'янських апостолів Кирила і Методія. Видатний український вчений і церковний діяч Мелетій Смотрицький писав: "Тоді була єдність Східної церкви із Західною, коли хрестилася Русь Галицька коло року Божого 872-го за часів патріарха Константинопольського Ігнатія; він-бо жив у єдності святій церковній з Миколаєм І та Адріаном ІІ – папами римськими". Названі М. Смотрицьким папи Миколай І (858-867) та Адріан ІІ (867-872), як відомо, були тими єпископами Риму, які підтримували місійну діяльність солунських братів серед слов'янських народів.
Це був час, коли найзахідніші терени, заселені русинськими племенами, входили до складу великоморавської держави, яка, починаючи з 863 р., була тереном активної місійної діяльності Кирила і Методія. в 872-875 рр. моравський князь Святополк приєднав до своїх володінь так звану Білу (точніше Карпатську) Хорватію. Ця слов'янська країна займала територію між басейнами верхньої Вісли та верхнього Бугу й Стиру (Стрия?), тобто в новочасному розумінні західну частину історичної Галичини. З того часу кирило-методіївське християнство слов'янського обряду, яке вже закріпилося у самій Моравії, стало поширюватися і на цих галицьких землях. У "Хроніці" Козьми Празького (бл. 1045-1125) наведений унікальний документ, датований 972 р., з якого випливає, що русини сповідували християнство в слов'янському обряді ще задовго до офіційного хрещення Києва.

На думку більшості істориків, основні території Великої Моравії були розташовані в долині річки Морави в сучасній Чехії, та в землях Словаччини. Великоморавське князівство об'єднувало в той час слов'янські землі на середньому Дунаєві і його притоках — чехів, словаків, панонських слов'ян, східних словенів і східних (карпатських) хорватів і прагнуло звільнитися від верховенства й заступництва німецького імператора й баварських єпископів. Першим історично достовірним правителем Моравського князівства є Моймир I, котрий підтримав християнських місіонерів, і в 831 році єпископ Регінар Пассауський хрестив його і всіх мораван.

Приблизно в 861 році Ростислав вирішив, що остаточно покінчить із впливом східних франків у Великій Моравії. Тому звернувся до папи Римського з проханням надати вчителів, які б могли вишколити місцевих священиків (згідно з декотрими джерелами хотів єпископа). Однак папа не відгукнувся. Візантійські священики, які вже давно діяли у Великоморавії запропонували звернутися з цим самим проханням до візантійського імператора Михаїла ІІІ. Папою тоді був Святий Миколай I Великий (лат. Nicolaus; †13 листопада 867, Рим, Папська держава) —папа Римський з 24 квітня 858 року по 13 листопада 867 року.

Ростислав разом із Святополком так вчинили 861 або 862 року. Михаїл ІІІ, який у переддень схизми радо використав такий шанс і приблизно 863 року прислав Константина і Методія (Кирила і Мефодія), слов'ян за походженням. На початку X століття у Великоморавську державу вдерлися угорські племена, найбільші міста були зруйновані й запустіли. Держава розпалася в результаті мадярського завоювання в 906—907 роках. В Угорщині слов'янське населення було асимільовано. Згодом Моравія стала частиною Чеського князівства.

Кирило і Методій (Константин і Михаїл). Кирило (827 — 14 лютого 869). Мефодій (Методій) (бл. 815 — помер між 6 квітня і 19 квітня 885 року).

Кирило створив один з перших слов'янських алфавітів (у науці немає єдиного погляду з питання, яку абетку створив Кирило — кирилицю чи глаголицю). Кирило і Мефодій перекладали на церковнослов'янську церковні книги — вибрані місця з Євангелія, Псалтир, Апостольські послання. 884 Методій в Моравії перекладав Біблію на слов'янську мову. У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.

Велика Моравія VIII століття – 907

+++ 882

Літописна згадка про церкву святого Миколи у Києві, збудовану над могилою князя Аскольда.

+++ 899

Перша згадка про єпископів у Перемишлі; перший відомий єпископ Антоній Добриня Ядрейкович (1218 — 25).

+++ 930 р

Червеньскі городи (Червень, Перемишль, Белз) піддались були польскому князеви Местьку I. і не входили в склад Руси, здаєсь тому, що згадана область була христіяньскою, отже предки наші волїли получитись з „крещеними“ Ляхами

+++ 944

Згадка про християнських послів-русів у договорі князя Ігоря з Візантією. Згадка про церкву святого Іллі в Києві.

+++ 955 р

Хрещення княгині Ольги (канонізована в середині XIII ст.); під час її подорожі до Царгороду (957). За тогочасними джерелами, в її почті перебував священик Григорій.

Треба згадати важливу особистість в історії України, святу Ольгу. Підтримувала дружні стосунки із Візантією, 946 або 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство.

О́льга (давньоскан. Helga[1]., хрещене ім'я — Олена; нар. прибл. між 880 та 920 [⇨] — 11 (24) липня 969) — княгиня київська, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка (осінь 944) стала регентом при малолітньому сину Святославу і фактичною правителькою Русі у 944—964 роках.

Цікавою є Галицька версія родоводу Ольги. Майбутня правителька Русі народилась у Пліснеську (нині — с. Підгірці, Золочівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег і Гельґі, відповідно онук данського правителя Гельґи, і дочка східнослов'янського князя Будимира.

+++ 961

Німецьке посольство єпископа Адальберта Маґдебурзького в Києві. Адальбе́рт (лат. Adalbertus, нім. Adalbert; близько 910 — 20 червня 981) — німецький монах-бенедиктинець, християнський місіонер, хроніст, святий. Єпископ Руський (961—962), перший представник Святого престолу в Київській Русі ^[2]. Перший архієпископ Магдебурзький (968—981). Апостол і митрополит слов'ян. На запрошення київської княгині Ольги та з дозволу короля Оттона І відправився християнізувати Русь (961)^-невдача місії, зокрема через опір язичників під проводом князя Святослава. Частина супутників єпископа загинула - повернувся до імперії (962)

+++ 965 р

Після 965 року вже є досить багато цікавих дописів про держави, церкви і мешканців в Галичині, де є наша Болотня.

Болотня на території Галичини кілька разів була під пануванням Польщі. І в селі були польські родини, були римо-католики, котрі належали до Римо-католицької церкви.

+++ 966 р

Біля наших околиць, а можливо і в межах нашої території, 966 року прийняв християнство і розпочав християнізацію перший історично достовірний польський князь Мешко (960—992) з династії П'ястів, котрий одружився з донькою чеського князя Болеслава I Грізного Дубровкою. Першим єпископом став Йордан Лотаринзький. Папою був Іоанн XIII 1 жовтня 965 — 6 вересня 972.

+++ 981 р

Про християн на наших теренах написано в 981 році. Місто Червень (разом з іншими західнослов'янськими поселеннями) було завойоване Володимиром І під час походу на територію ляхів (поляків). Зустрів Володимир тут християн. Єпископи були в Кракові і в Червені. Папою був Бенедикт VII жовтень 974 — 10 липня 983.

+++ 988 р

Наступна подія є шанованою всіма українцями – хрещення України в 988 році, котре здійснив св.Володимир. Володи́мир I Святосла́вич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979–1015), князь новгородський (970–988). Хреститель Русі. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий.

Є передісторія цієї події. Старший син імператора Романа II — Василій (976–1025 роки) звернувся за допомогою до київського князя Володимира, пославши до нього посольство взимку 987—988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони «народ великий» (як записав один з тогочасних східних авторів). Наприкінці 987 року Володимир послав 6-тисячне військо варязьких вояків, яке навесні 988 разом з армією Василія ІІ розбила збройні сили Фоки. Але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царствену від народження сестру. Тому у липні 988 року Володимир взяв в облогу Корсунь, і протягом дев'яти місяців таки здобув його. Взяття Корсуня відбулося в березні 989 року. Уклавши в Корсуні шлюб з царівною, Володимир разом із дружиною повернувся до Києва, де почав насаджувати християнство.

Союз з Візантією скріпили черговим шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938–963 роки) та сестрою діючого імператора Василія II Болгаробійця. Анна народилася 963 року і померла 1011 року. 988 року Папою був Григорій V 3 травня 996 — 18 лютого 999.

+++ 992-993

св.Володимир покорив Галицьких Хорватів. Ходив по Дністру з двома єпископами для хрещення народу. Після прийняття св.Володимиром християнської віри і по «збуреню» міста Червеня, св. Володимир заснував місто Володимир Волинський, де створив руське єпископство, котре переніс з Червеня.

св.Володимир „ходив по Дністру з двома єпископами; побудува червеньскє місто - Володимир, і церкву пресв. Богородиці; залишивши тут єпископа Стефана. В Червеньских землях християнство таки вже на добре було розжилось і розцвіло, коли князь оснував там єпископство і навіть готового владику привів туди з собою.» В сусідній Польщі був вже заведений обряд латинський. Стефана називають вже шостим єпископом. Той довгий ряд єпископів каже нам догадуватись, що перший владика нашої землї жив в часах св. Методія і очевидно з його рамени поставлений був єпископом для Червеньських міст.

+++ 1054

Розрив між Східною і Західною Церквами; початок їхньої боротьби за Українську Церкву. Святий Лев IX — Папа Римський. Саме за часів його правління церквою конфлікт між Римом і східною Церквою привів у 1054 році до розколу християн на католиків і православних.

+++ 1134

Існувало м. Галич, був єпископ. Давній Галич, столиця Галицько-Волинського князівства, наймогутнішої твердині на південно-західних давньоруських землях. Перша згадка про Галич датована 290 р. Готський історик Йордан.

Галицькими єпископами були:

Алексій / Косма / Іона / Геронтій / Єфрем / Іоан / Мелетій / Атанасій (Атаназій) / Зосима (Іосима) / Нифонт / Ігнатій / Доротей. Останній упокоївся на початку XIV ст.

+++ 1147 р

Створення Галицької єпархії (єпископства); перший відомий галицький єпископ — Косма. Літопис називає його наступником єпископа Олексія. Галицька єпархія вперше згадується в літописних джерелах у 1156 році, коли архієреєм був Козьма (Кузьма).

+++ 1156 р

кн.Ярослав Осьмомисл перевів єпископа з Перемишля до Галича в 1156 р. Яросла́в Володи́миркович (бл. 1130 — 1 жовтня 1187) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь галицький (1153—1187). Представник дому галицьких Ростиславичів. Син галицького князя Володимирка Володаровича й дочки угорського короля Коломана I. Зять князя Юрія Долгорукого (з 1150)^[1]. Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152)

+++ 1253 р

папський леґат коронував князя Данила Романовича. Данило Галицький (1201 ^[2] — 1264) — король Русі (1253—1264), Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), Великий князь Київський (1239—1241). Син Великого князя Київсього Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни. Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом та сусідніми монархами. Безрезультатно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію.

+++ 1300 р

На початку XIV століття, після того, як більшість українських земель, в тому числі й Київ, увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського - особливо гостро стало питання окремої митрополії. 1300 року тодішній київський митрополит Максим (грек за походженням) переїхав з Києва до Владимира-на-Клязьмі

+++ 1302

Перша Галицька митрополія (перший галицький митрополит Ніфонт); вдруге вона діяла в 1371—1401 pоках. Галицька єпархія (також Галицько-Львівська єпархія, Львівська єпархія) — православна єпархія, утворена у 12 столітті, як адміністративна одиниця Київської митрополії. З 1302 по 1332, з 1337 по 1347 та з 1371 по 1401 роки — центральна єпархія окремої Галицької митрополії. У 1414 році перетворена в намісництво, у 1539 році відновлена. У 1700 році після того як була створена Західноруська митрополія під главенством Московського патріархату Галицька єпархія прийняла унію.

Галицькими митрополитами були: Грек Ніфонт 1303-1305 / Петро 1305-1326 / Гавриіл 1326-1327 / Теодор 1328-1355. Ніфонт (пом. до грудня 1305) — церковний діяч, митрополит Галицький (1302—1305), висвячений у Константинопольського патріарха.

Мабуть, грек за походженням. Висвячений Константинопольським патріархом Атанасієм I у 1302 році за наполяганням галицько-волинського князя, короля Русі Юрія Львовича.

+++ 1302 р

Стараннями Великого князя Литовського Гедиміна, після 1300 року, Константинопольський патріарх Йоанн XIII Добрий (1316-1320) заснував Литовсько-Руську митрополію з центром у Новгородку. Точна дата заснування митрополії невідома, деякі джерела вказують на 1302-1305 рр., інші називають 1317 рік.

+++ 1305

Галицький митрополит Петро́ Ратенський (1260? — 21 грудня 1326) — Митрополит Київський і всієї Русі, святитель, чудотворець ^[1]. Переніс київську митрополичу кафедру з Владимира-над-Клязьмою до Москви. У 1309 переїхав до Владимира, у 1325 — до Москви, через що російська агіографія іменує його першим Митрополитом Московським

+++ 1326

Митрополит Гавриїл — митрополит Галицький близько 1329 року.

+++ 1331

Під час своєї поїздки до Галицько-Волинської держави у травні 1328 році, митрополит київський Теоґност рукоположив ієромонаха Теодора, обраного з-поміж трьох кандидатів на єпископа Галицького. Після короткотривалого періоду відновлення Галицької Митрополії та зведення Теодора у статус митрополита в 1331 (-1332) р, він знову був повернутий у сан єпископа, в якому перебував до 1337 року. У 1331 році Теодор перебував у Константинополі де патріархом Ісайєю був наречений митрополитом відновленої Галицької Митрополії^[5] і у квітні того ж року на соборі Константинопольського Патріархату він згадується як митрополит Галицький «τοῦ Γαλίτζης καὶ ὑπερτίμου»

+++ 1340 р

Казимир ІІІ забрав Львів схід Галичини залишився при Литві. Брав участь у війні за руську спадщину проти Литви (з 1340). У ході війни захопив Галичину, південну частину колишнього Руського королівства. Казими́р III (пол. Kazimierz III; 30 квітня 1310 — 5 листопада 1370) — король Польщі (1333—1370). Останній представник польської династії П'ястів на троні. Одним з основних напрямків зовнішньополітичної діяльності Казимира ІІІ стала боротьба за спадщину занепалої Галицько-Волинської держави. На підставі династичних зв'язків (він вважав себе спадкоємцем Романовичів як двоюрідний небіж короля Русі Юрія І Львовича, а також був двоюрідним дядьком Юрієві ІІ) він вирішив посісти галицько-волинський престол. 1340 р. зайняв Львів і вивіз із княжої скарбниці коронаційні регалії, щоб не дати можливості коронуватися іншому претендентові. Втікаючи зі Львова, Казимир ІІІ вивіз коронаційні регалії, що позбавляло Любарта-Дмитра можливості легітимної коронації як володаря королівства Русі. За однією з версій, Казимир також забрав із собою корону короля Русі та королівські регалії як підтвердження своєї законної влади. Почалася багаторічне протистояння Великого Князівства Литовсько-Руського з Казимиром та його спадкоємцями, за спадщину Королів Русі, яка тривала до 1392 року. Після захоплення в 1340 році Русь залишилася окремою державою, а з Польщею вона була поєднана тільки персональною унією.

+++ 1347 р

Близько 1337–1338 років єпископ Галицький Федір (Теодор) був у Константинополі, де домігся від патріарха відновлення Галицької митрополії. Після смерті Федора в 1347 році її було знову скасовано.

+++ 1349 р

В 1349 році Казимир ІІІ здійснив новий похід на Галичину, внаслідок якого край було приєднано до Польського Королівства як його особистий домен. Коронувався у Львові як король Русі^[^{джерело?}^]. Проте Королівство Русі ще деякий час продовжувало існувати як окрема незалежна держава, об'єднана з Польщею під владою спільного монарха. Казимир обмежився формальним визнанням своїх королівських прав і повернувся у Польщу. Старих порядків на території Королівства Русі він не змінював.

1349—1387 — Львів як столиця Руського королівства перебуває у складі Польщі та Угорщини.

+++ 1351 р

Між 1351 та 1352 роками почалось нове протистояння між поляками і Великим Князівством Литовським за спадщину Королівства Русі.

1351 (1353 ^[4]) — Любарт захоплює та спустошує Львів.

+++ 1352 р У 1352 р. мирна угода між Великим Князівством Литовським та Казимиром ІІІ - останній втрачав значні землі здобуті в попередніх походах, зокрема Холмщину, Берестейщину і Белзьке князівство.

+++ 1354

Царгородський патріарх Филотей (Філофей) затвердив Олексі́я «архієпископом Києва й великої Русі з титулом всечесного митрополита й екзарха»; одночасно дозволив заснувати окрему Литовсько-руську митрополію, яка з перервами проіснувала до 1419. Митрополит Олексі́й (у миру Єлевферій Федорович Бяконт; †12 лютого 1378) — Митрополит Київський і всієї Русі у Московському князівстві.

+++ 1354

Роман — митрополит Литовсько-Руський у 1354 — 1362 pоках. По смерті митрополита київського Феогноста у 1354 році, тверський монах Роман, за підтримкою Великого князя литовського Ольґерда, намагався зайняти звільнену катедру, але його випередив архієпископ Владимирський Олексій, якого призначив патріарх Константинопольський Філофей митрополитом Київським з осідком у Володимирі-на-Клязьмі. Роман ж став митрополитом Литовсько-Руським, резиденція якого розміщувалася у Новогрудку.

+++ 1361 р

Константинопольський патріарх уточнюючи межі юрисдикцій митрополита Романа та Олексія, визнав єпархії Малої Русі (Холмську, Галицьку, Перемиську та Луцьку) — частиною Литовської митрополії

+++ 1366 р Казимир ІІІ здійснив новий похід на Русь. Внаслідок нього він підписав новий договір з Великим князівством Литовським, за яким Казимиру ІІІ відійшла Західна Волинь з Холмом.

+++ 1371

Вдруге діяла Галицька митрополія в 1371—1401 pоках. Новим митрополитом став галицький єпископ Антоній (1370–1391/1392) було поставлно в 1371 році^.Антоній (рік нар. невід. — бл. 1391 / зима 1391/92^[1]) — руський (український) церковний діяч, митрополит Галицький, отримав висвячення у Константинопольського патріарха. Очільник Галицької митрополії у 1371—1391 роках. 9 травня 1371 року — Константинопольський патріарх затвердив Антонія на посаді митрополита Галицького, надав згоду на його висвячення з допомогою Волоського митрополита. Антоній отримав право висвяти єпископів. Галицькому митрополитові підпорядковувалися Перемишльська, Холмська, Турівська та Володимирська православні єпархії.

+++ 1375

Патріарх Філофей задовольнив прохання литовського князя і 2 грудня 1375 року звів Кипріана в сан Митрополита Київського й Литовського з правом на всю Русь після смерті Митрополита Олексія. Він мав титул «Митрополита Київського, Руського і Литовського», а згодом мав стати «Київським і всієї Русі». 6 червня 1376 року Кипріан прибув до Києва

+++ 1391 р

Після смерті митрополита Галицького Антонія, яка була між 1389-1391 рр, управляв Галицькою Єпархією монах Симеон, Волох, котрий проживав на Русі 1391 р.

+++ 1393 р

У 1390-х роках, після смерті митрополита Антонія, польський король Володислав II Ягайло передав Галицьку та Перемиську єпахії під управління єпископу Луцькому і Острозькому Івану (Іоану) Саві, за що той заплатив королю 200 гривен. Король вислав Івана до Константинополя, як кандидата на галицький митрополичий престіл, однак патріарх не затвердив його через скаргу митрополита Київського Кипріана. Іван повернувся додому і став управляти митрополією.

Патріарх прислав на управителя єпархії віфлеємського архієпископа Михайла. В наслідок того заколоту, галицького єпископства не обсаджувано, а єпархією управляли з 1412 року київські митрополити через своїх намісників

+++ 1400 р

Король Володимир Ягайло в 1400 році скасував галицько-руських єпископів і Галицькою єпископією правили Київські Митрополити, котрі перебували в Галичі, а потім у Львові.

Владисла́в II Яга́йло (пол. Władysław II Jagiełło, лит. Jogaila; 1362 — 1 червня 1434) — великий князь литовський і руський (1377—1381, 1382—1386) і польський король (1386—1434), володар та спадкоємець Русі з династії Гедиміновичів. Син великого князя литовського Ольгерда та тверської княжни Уляни Олександрівни.

Родовід

· Данило І (1201—1264), Король Русі, Великий князь Київський

· Лев Данилович (1228—1301), Король Русі, Великий князь Київський

· Юрій І Львович (1252—1308), Король Русі, Великий князь Київський

· Анастасія Галицька, донька короля Русі Юрія І

· Ольгерд (1296—1377), Великий князь Литовський + Уляна Олександрівна (1325—1391), дочка Анастасії Юріївни (Галицької)

o Владислав II Ягайло (1362—1434), Король Польщі і Русі, Великий князь Литовський + Софія Гольшанська, донька Великого князя Київського А. Ольшанського

+++ 1401 р

У 1401 році Київський митрополит Кипріа́н нарешті домігся ліквідації Галицької митрополії. Він був митрополитом до 1406 року.

+++ 1408 р

Митрополит Київсько-Галицький Фотій 1408-1431. 1 вересня 1408 року Святитель Фотій був возведений у сан Митрополита і через рік прибув до Русі. Півроку провів у Києві (вересень 1409 — лютий 1410), упорядковуючи справи південних єпархій Руської Церкви, що входили тоді до складу Великого князівства Литовсько-Руського. Переніс своє місцеперебування до Владимира у Заліссі (а потім в Москву). Святитель грек, що було не уперше, взявся неприйнятної для русинського духівництва ідеї, що престол митрополита — чільне місце церковного життя Русі — не може міститися в питомій Київській землі. Він занедбував мало-руські єпархії і тому вибрали руські владики в Новогородку Григорія Цамблака 1414-1419. Після його смерті правив всією церквою Фотій.

Фо́тій (XIV ст. — 2 червня 1431) — Митрополит Київський і всієї Русі (1408/1420-1431), грек родом з Пелопонесу; призначений Патріархом Константинопольським, жив у Москві і не був визнаний господарем Руси Вітовтом, під патронатом якого Київсько-Литовським Митрополитом був поставлений Григорій Цамблак (1415–1420). Щойно по смерті Цамблака вся Київська Митрополія опинилася під керівництвом Фотія, володіючи яким він сприяв посиленню впливів московського великого князя і зміцненню влади Московії перед Руссю і Литвою.

+++ 1412 р

Галицькою єпархією управляли з 1412 року київські митрополити через своїх намісників. Після луцького єпископа Іоан Сава 1393, котрий бажав стати Галицьким Митрополитом, патріарх прислав на управителя єпархії віфлеємського архієпископа Михайла. В наслідок того заколоту, галицького єпископства не обсаджувано

+++ 1413 р

Намісники київських митрополитів, котрі проживали в Крилосі, а потім у Львові. Ігнатій Крехович 1413. Потім - невідомо наслідника. Туторію над крилоським монастирем і столовими добрами владики отримав Станіслав з Ходеча 1458, котрий продав її Романові з Осталович. За митрополита Михайла Друцького був намісником монах Андрей Свистельницький 1475, а по нім Іоасаф, архімандрит львівського св.юрського монастиря до 1493 р.

+++ 1414 р

Митрополити Київські та всієї Русі (Київські та Литовські) у Великому князівстві Литовському

Григорій I (1414–1419), митрополит Київський і Литовський, не був затверджений Константинопольською православною церквою

+++1414 р

У 1414 році Галицька митрополія перетворена в намісництво,

+++ 1415 р

Церковний собор у Новгородку відмовив послуху митрополиту «Києва і всея Руси» Фотієві у Москві й обрав Київського митрополита Григорія Цамблака (1415—1419). Григо́рій Цамбла́к (1364–1451/1452) — болгарський православний монах, релігійний діяч. Митрополит Київський, Віленський і Всієї Руси у Великому князівстві Литовському (1414—1419). Здобув прихильність Великого князя Литовського Вітовта. За його підтримки в листопаді 1415 року в Новгородку на соборі руських єпископів (були присутні єпископи Перемиський та Холмський — з Галичини) Цамблак без згоди Константинопольського Патріарха обраний Київським митрополитом (замість митрополіта Фотія, який постійно мешкав у Москві). Патріархом не був затверджений.

+++ 1420 р

Намаганнями митрополита Фотія 1420 року була скасована потужна Литовська Митрополія - 1420 року митрополит Фотій знайшов шлях примиритися з Вітовтом, який визнав його, і до смерти (1431 р.) Фотій був єдиним митрополитом. Литовська митрополія – православна митрополія у підпорядкуванні Константинопольського патріархату, що існувала в 14-15 ст. у межах Литовсько-Руської держави та прилеглих руських князівств, більшість українських земель, в тому числі й Київ, увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського

+++ 1433 р

Герасим з 1417 по 1433 рік був єпископом Смоленським. Скориставшись тим, що після смерті Митрополита Фотія на Русі не було Митрополита, Герасим, з волі литовського князя Свидригайла Ольгердовича, під владою якого перебував тоді Смоленськ, восени 1433 року відправився до Константинополя просити собі сан Митрополита і восени наступного року вже повернувся в Митрополичому сані. Як згадується, він був поставлений не для однієї Литви, а «на всю Руську землю», і йому приписували титул Митрополита Київського й всієї Русі, а згодом навіть Московського і всієї Русі.

+++ 1433 р

Митрополит Ісидор (1436—1441) приймав участь у Флорентійському соборі, де він підписав акт об'єднання грецької і римської церков (див. Флорентійська унія). Ісидо́р (грец. Ἰσίδωρος, лат. Isidorus; також Ісидор Київський (лат. Isidorus Kioviensis), Ісидор Тесалонікійський (лат. Isidorus Thessalonicensis, 1385, Салоніки, Візантія — 27 квітня 1463) — візантійський, руський й італійський церковний діяч, богослов і гуманіст. Митрополит Київський і всієї Русі у 1433-1458. Латинський патріарх Константинополя в 1458-1462. Місцеблюститель престолу Антіохійського патріарха в 1439. Флорентійська унія — унія, укладена на соборі у Флоренції 6 липня 1439 між східною та західною (Римською) церквами.

+++ 1435

БОЛОТНЯ. Записи від 1435-1475 років. Nos Ihnath de Cuthiscza Index et Petrus de Dobyeow Subiud. terre Halic. gnles, signifieamus, q omodo mfs. Stanislaus de Chitecz Plts. Podolie et Capts. Camenecensisque Halic. In qua summa Stanislaus Cunrado obligavit villas Blothnya. Bellum et expedicionem Stanislaus debet intercedere.

+++ 1439 р

Митрополит Ісидор (1436—1441) приймав участь у Флорентійському соборі, де він підписав акт об'єднання грецької і римської церков. Флорентійська унія — унія, укладена на соборі у Флоренції 6 липня 1439 між східною та західною (Римською) церквами.

+++ 1441 р

БОЛОТНЯ. Шляхтич-придворний Миколай Парава - маєток у Болотні . Миколай Парава з Любіна (пол. Mikołaj Parawa z Lubina; пом. 6/8 вересня 1450) — польський шляхтич гербу Огоньчик (Повала) XV століття. Галицький староста з 1443 року. Його величезний спадок (кількадесят сіл в Львівському, Галицькому, Теребовельському повітах) отримав в «посідання» братанок Станіслав з Ходча — крушвіцький староста, який 1446 року в джерелах був згаданий власником маєтку Хлопи під Комарним. Спадкоємцями були: брат, галицький староста Якуб Парава, сестра або братаниця Ядвіга з Любіна, братанок Станіслав.

Станіслав з Хлопів, Ходча, Любеня (пол. Stanisław z Chodcza пом. між 28 січня та 11 червня 1474) — польський шляхтич гербу Огоньчик (Повала) XV століття. Представник родини Ходецьких. 1446 року в джерелах був згаданий власником маєтку Хлопи під Комарним. Після смерті стрийка Миколая Парави з Любіна.

1458 року король надав йому право опікуватися Крилоським монастирем, яке він за 25 гривень продав шляхтичу Романові з Осталовичів.

+++ 1441 р Митрополит Ісидор повернувся з Італії в Москву, перед ним несли латинський хрест. На першій літургії, яку проводив сам митрополит Ісидор у Успенському соборі Кремля, на єктеніях замість східних патріархів поминали папу Євгенія IV.

Великий князь Василь II Темний виступив із викривальним словом. Він назвав Ісидора вовком-хижаком, лжепастирем, єретиком, згубником християнських душ і наказав ув'язнити його в Чудівський монастир. Потім скликав Собор ієрархів для розгляду Флорентійських соборних постанов. Вони були визнані супротивними Православному вченню, а Ісидор був проклятий як єретик. Було вирішено припинити служіння літругії з греками (яких відтепер і надалі вважали уніатами).

Щоб запобігти впадіння київської митрополії в єресь, у Москві уможливили Ісидорові втечу і він подався у Твер, а звідти через Литву дістався в Рим, де посів належне йому місце в раді кардиналів. Після втечі Ісидора Собор ієрархів обрав митрополитом Йону, що стало початком заснування автокефальної Московської митрополії.

Наступника у Греко-католицькій Церкві України вказують аж в 1816 році. Кардинал і митрополи́т Миха́йло Леви́цький (у світі Миха́йло Леви́цький; 16 серпня 1774, Ланчин — 14 січня 1858, Унів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 8 березня 1816 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Примас Галичини і Володимирії. Кардинал. Кавалер Великого хреста ордена Леопольда

+++ 1443 р

грамота короля Володислава III Руській Церкві зрівнювала її у правах з католицькою. Термін «Руський домен короля» знаходить своє відображення в титулатурі володарів цієї території, починаючи із середини 14 ст., де вони себе називають «господарями Руської землі» («dominus terre Russie»). Їхні намісники, починаючи від 1350-х рр., означуються як «старости Руської землі». Використання цього терміна є слушним для території майбутнього Руського воєводства від серед. 14 ст. до 1434 — моменту поширення норм польського права на цю територію, коли місцева шляхта була зрівняна у правах із коронною і перестала бути особистими слугами верховного володаря.

1458 — остаточний розподіл Київської митрополії на Київську та Московську (остання — не визнана, з 1589 патріархія). Київська митрополія охоплювала 11 єпархій.

+++ 1459 р

Митрополити Київські, Галицькі та всієї Русі з часу відриву Московської митрополії до Берестейської унії

Митрополити Київські, Галицькі і всієї Русі — предстоятелі Київської митрополії в складі Константинопольської православної церкви, утвореної в 1459 році після відриву Московської митрополії від Константинопольської церкви:

Григорій II Болгаринович (1458–1473)

Мисаїл Пструч (1474–1480), не був затверджений Константинопольською православною церквою

Спиридон (1475–1481), затверджений Константинопольською православною церквою, однак, реально не управляв митрополією через спротив Мисаїла Пструча

Симеон (1481–1488)

Іона I Глезна (1488–1494)

Макарій I (1495–1497)

Іосиф I Болгаринович (1498–1501)

Іона II (1503–1507)

Іосиф II Солтан (1508–1521)

Іосиф III Русин (1522–1533)

Макарій II Московитянин (1534–1555)

Сильвестр Белькевич (1556–1567)

Іона III Протасевич (1568–1577)

Ілія Куча (1577–1579)

Онисифір Дівочка (1579–1589)

Михайло Рогоза (1589–1596)

+++ 1539

Відновлення Галицької єпархії з осідком у Львові (єпископ Макарій Тучапський, 1539—1549), як продовження Галицької митрополії.

+++ 1596 р

Берестейська унія проголошена на Соборі в Берестю 6 — 9 (16 — 19 н. ст.) 10. прихильниками унії, але заперечена православними на паралельному Соборі в Бересті.

Унійні митрополити (архієпископи) Київські, Галицькі та всієї Русі

Митрополити (архієпископи) Київські, Галицькі і всієї Русі — предстоятелі унійної Руської митрополії в складі Католицької церкви від Берестейської унії до заборони унійної церкви в Російській імперії Катериною II:

Михайло Рогоза (1596–1599), митрополит

Іпатій Потій (1600–1613), митрополит

Велямин Йосип Рутський (1613–1637), митрополит

Рафаїл Корсак (1637–1642), митрополит

Антоній Селява (1642–1655), митрополит

Гавриїл Коленда (1655–1674), митрополит

Кипріан Жоховський (1674–1693), митрополит

Лев I Слюбич-Залевський (1694–1708), митрополит

Юрій Винницький (1708–1713), митрополит

Лев II Кишка (1714–1728), митрополит

Атанасій Шептицький (1729–1746), митрополит

Флоріян Гребницький (1748–1762), митрополит

Пилип Феліціян Володкович (1762–1778), митрополит

Лев III Шептицький (1778–1779), митрополит

Ясон Смогожевський (1780–1788), митрополит

Теодосій Ростоцький (1788–1805), митрополит

Іраклій Лісовський (1806–1809), архієпископ

Григорій Коханович 1809–1814, архієпископ

Йосафат Булгак (1814–1838), архієпископ

+++ 1620 р

Відновлення православної ієрархії (на чолі з митр. Йовом Борецьким) та Київської митрополії Єрусалимським патріархом Теофаном.

Православні митрополити Київські, Галицькі та всієї Русі від 1620 року до захоплення Київської митрополії Московським патріархатом

Митрополити Київські, Галицькі і всієї Русі — предстоятелі Київської митрополії в складі Константинопольської православної церкви, відновленої у 1620 році:

Іов Борецький (1620–1631)

Ісая Копинський (1631–1633)

Петро Могила (1633–1647)

Сильвестр Косів (1647–1657)

Лазар Баранович (1657) — архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, місценаглядач Київської митрополії

Діонісій Балабан (1657–1663)

Методій Филимонович (1661–1663) — єпископ Мстиславський, місценаглядач Київської митрополії; висвячений в Москві, не визнавався Константинопольською церквою, однак де-факто управляв лівобережними єпархіями митрополії

Лазар Баранович (1659–1661) — архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, місценаглядач Київської митрополії

Йосип Тукальський-Нелюбович (1663–1676)[1]

Антоній Винницький (1676–1679)

Лазар Баранович (1680–1681) — архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, місценаглядач Київської митрополії

Панкратій (1681)

1633 — Київ знову став леґальним, офіційно визнаним, осідком правос. митрополитів.

+++ 1685 р

Підпорядкування Київ. правос. митрополії юрисдикції Моск. патріархії. Митр. Ґедеон — кн. Святополк Четвертинський, висвячений у Москві, склав присягу на вірність Моск. патріархії. Польща погоджується на залежність правос. єпархії у Речі Посполитій від Київ. митрополії.

Митрополити (архієпископи) Київські, Галицькі та всієї Малої Росії

Митрополити (архієпископи) Київські, Галицькі і всієї Малої Русі — предстоятелі Київської митрополії в складі Московської церкви та Православної російської церкви (Відомства православного сповідання):

Гедеон Святополк-Четвертинський (1685–1690), митрополит

Варлаам Ясинський (1690–1707), митрополит

Йоасаф Кроковський (1708–1718), митрополит

Варлаам Ванатович (1722–1730), архієпископ

Рафаїл Заборовський (1731–1747), митрополит

Тимофій Щербацький (1748–1757), митрополит

Арсеній Могилянський (1757–1770), митрополит

1692 — 1712 — Перехід на унію єпархій: Перемиської (1692), Львівської (1700), Луцької (1702, 1712); Львівського Успенського Братства (1708), Почаївського монастиря (1712).

+++ 1700 р

У 1700 році після того як була створена Західноруська митрополія під главенством Московського патріархату Галицька єпархія прийняла унію.

1744 — 64 — Будова собору св. Юра у Львові.

+++ 1770 р

Митрополити (архієпископи) Київські та Галицькі до 1918 року

Митрополити (архієпископи) Київські та Галицькі — предстоятелі Київської митрополії (на правах єпархії) в складі Православної російської церкви (Відомства православного сповідання):

Гавриїл Кременецький (1770–1783), митрополит

Самуїл Миславський (1783–1796), митрополит

Ієрофей Малицький (1796–1799), митрополит

Гавриїл Банулеско-Бодоні (1799–1803), митрополит

Серапіон Александровський (1803–1822), митрополит

Євгеній Болховітінов (1822–1837), митрополит

Філарет Амфітеатров (1837–1857), митрополит

Ісидор Нікольський (1858—1860), архієпископ

Арсеній Москвін (1860–1876), архієпископ

Філофей Успенський (1876–1882), митрополит

Платон Городецький (1882–1891), митрополит

Іоаннікій Руднєв (1891–1900), митрополит

Феогност Лебедєв (1900–1903), митрополит

Флавіан Городецький (1903–1915), митрополит

Володимир Богоявленський (1915–1918), митрополит

Никодим Кротков (1918), єпископ Чигиринський, тимчасовий керівник Київської єпархії

1772 — Перехід Галичини під володіння Австрії сприяє розвиткові укр.-кат. (офіційна назва — гр.-кат.) церкви.
1808 — Відновлення Гал. митрополії (митр. Антін Ангелович).

+++ 1811 р

БОЛОТНЯ. Юзеф Слонецький (Józef Słoniecki) був власником Болотні до 1811 року. Про це записано в «Хроніці Дзєдушицьких - Dzieduszyckich». Дідичем в Болотні та Янчині був Юзеф Слонецький. Описано, що вдова Юзефа Слонецького, Анна Ланцкоронська вийшла заміж в 1811 році за одного з представників роду Дзєдушицьких – Томаша Сильвестера (Tomasz Sylwester) і згадується власник земель в Болотні та Янчині - Józef Słoniecki. Kronika domowa Dzieduszyckich

+++ 1816 р

Галицький митрополит Михайло Левицький перший кардинал — українець (з 1856). Кардинал і митрополи́т Миха́йло Леви́цький (у світі Миха́йло Леви́цький; 16 серпня 1774, Ланчин — 14 січня 1858, Унів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 8 березня 1816 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Примас Галичини і Володимирії. Кардинал. Кавалер Великого хреста ордена Леопольда

Вказується, що попередником був Митрополит Ісидор, котрий в 1441 році повернувся з Італії в Москву, перед ним несли латинський хрест. На першій літургії, яку проводив сам митрополит Ісидор у Успенському соборі Кремля, на єктеніях замість східних патріархів поминали папу Євгенія IV. Великий князь Василь II Темний наказав ув'язнити його, а потім уможливили Ісидорові втечу, Щоб запобігти впадіння київської митрополії в єресь,

+++ 1918 р

Митрополити Київські та Галицькі Української автономної православної церкви (1918–1921)

Митрополити Київські та Галицькі — предстоятелі Української автономної православної церкви в складі Російської православної церкви, що існувала з 1918 до 1921 року:

Антоній Храповицький (1918–1919)

Назарій Блінов (1919–1921), єпископ Черкаський, місценаглядач митрополичого престолу

+++ 1919 р

Митрополити Київські та всієї України Української автокефальної православної церкви (1919–1937)

Митрополити Київські та всієї України — предстоятелі Українська автокефальна православна церква, що діяла на території України з 1919 до 1937 року:

Василь Липківський (1921–1927)

Микола Борецький (1927–1930)

Іван Павловський (1930–1936)

+++ 1921 р

Митрополити (архієпископи) Київські та Галицькі Українського екзархату РПЦ

Митрополити (архієпископи) Київські та Галицькі — предстоятелі Київської єпархії Українського екзархату в складі Російської православної церкви:

Михаїл Єрмаков (1921–1929); у 1921–1923 — єпископ Гродненський і Берестейський, керівник Київської єпархії; у 1924–1929 — митрополит Київський, екзарх України

Георгій Делієв (1925–1928), єпископ Богуславський (згодом — єпископ Таращанський), тимчасовий керівник Київської єпархії

Сергій Куминський (1925–1930), єпископ Бершадський, тимчасовий керівник Київської єпархії

Димитрій Вербицький (1930–1932), архієпископ

Сергій Гришин (1932–1934), архієпископ

Костянтин Дяков (1934–1937), митрополит, екзарх України

Миколай Ярушевич (1941), митрополит, екзарх України

Іоанн Соколов (1944–1964), митрополит, екзарх України

Іоасаф Лелюхін (1964–1966), митрополит, екзарх України

Аліпій Хотовицький (1966), архієпископ Вінницький і Брацлавський, тимчасовий керівник Київської єпархії

Філарет Денисенко (1966–1990), архієпископ, з 1968 — митрополит, екзарх України