Спогади польського посла дідича про те, як москалі руйнували домівки, майно і займали наші галицькі землі

 … вже 2 дні всі шиби у Львові потріскали від пострілів артилерії. Гул від гармат приближується і у Львові росте паніка. Готові до виїзду потяги і вагони для намісника і влади. Тисячі людей атакують вокзал … Поляки разом з багатьма країнами дуже допомагають українцям у тому, щоб кацапська зараза не змогла знищити Україну, щоб зупинити просування рашистів по українській землі, а потім вигнати їх в залісся і щоб поганський чобіт не попав знову на польську землю. Вже не раз москаль завдавав українцям і полякам страждання своєю «військовою непереможною армією». Але НЕМАЄ в московії «непереможної», є постійна нелюдська ідеологія чергового «імператора», котра зомбує загарбані народи, називаючи їх «російськими» і постійно кидає ці народи в жертву імперським амбіціям тирана. Один зі спогадів про 1914 рік нижче.

 1917. 11 ЛИСТОПАДА. Велетенська московія, та 6-а частина світу, катівня народів і одвічна гнобителька поляків курчиться тепер в конвульсіях, в поросі, в крові і остатечній ганьбі. МОСКОВИТИ - АНТИСЕМІТСЬКИЙ НАРОД, КОТРИЙ "ЄВРЕЇВ" РАХУЄ ГІРШИМИ ВІД ХУДОБИ, А ЗАРАЗ є під ПІД ЖИДІВСЬКОЮ  ДИКТАТУРОЮ.

Польща повинна якнайсильніше відгородитися від цієї зарази.

1914 р. 2 вересня ввечері дійшли дуже сумні звістки зі Львова: «вже 2 дні всі шиби у Львові потріскали від пострілів артилерії. Гул вистрілів з гармат приближується і у Львові росте паніка.

Готові до виїзду паровози під парою і вагони для намісника і влади. Тисячі людей атакують вокзал.

До Кракова не доставили львівські газети, немає телефонного зв’язку зі Львовом.

Інженер залізниці добирався зі Львова 24 години і виїжджав у розпачі, коли влада вже покинула Львів, поліція щезла з вулиць, москалі стоялм вже під самим містом і військові готові були віддати Львів москалям. Австрійські війська є значно слабшими від потужностей війська москалів.

Австрійсько військо б’ється сильно, але бракує досвідчених офіцерів та генералів.

2 вересня в Кракові привозять поранених і ведуть російських полонених.

Є чутки, що населення Варшави і всього королівства знаходиться під впливом російської орієнтації і вірить в непереможну силу росії.

 

4 вересня в краківських газетад офіціальне повідомлення генерального штабу: «погода чудова, а Львів ще в наших руках».

5 вересня австрійський комуні кат: «утримування Львова не має жодної стратегічної вартості для австрійської армії. Захоплення москалями Львова не допоможе їм уникнути поразки. Львів повинен бути вже кілька днів в руках москалів».

13 вересня в Кракові відчутні зміни. Багато втікачів зі сходу, багато осіб з Кракова виїжджають або готуються до виїзду з міста».

18 жовтня. Лінія битви має 800 км, від Балтики до Карпат. Зі сторони Німеччини і Австрії – 3 мійльйони військових, московія – 4 мільйони солдатів. Такої битви ще не бачив світ.

Польські політики перебувають у Відні.

У Львові московитський губернатор Бобринський. Ця особа заявила, що «Галичина є істинно російською територією і мова та звичаї мають бути тільки російськими, релігія має бути тільки православною».

До Відня прийшло повідомлення, що москалі були в маєтку в Нівиськах/Niwiski два тижні. Не нищили будинків, не спалили. Забрали тільки всю білизну і вбрання, забрали весь інвентар, решти збіжжя і паші та вози.   

2 листопада підчас повернення з Відня була зупинка і розмови в Rzemieni про наступне.

22 вересня 1914 року, коли перші московитські козацькі солдати прийшли в село біля Тарнова опівдні. Зразу ж кинулись в гуральню, де знайшли великі запаси горілки в залізних резервуарах і тут же почали її пити. Протягом години з кількох сотень козаків тільки коні були тверезі. Ввечері приїхав московитський полковник з офіцерами і наказав опорожнити резервуари горілки до ровів. Але це тільки збільшило пиятику – солдати кидались на землю до ровів і хлептали горілку з ровів, а мешканці поприбігали зі збанками набирати горілку. На це все над’їхав генерал зі штабом і наказав позабирати від ровів п’яних, а горілку підпалити. ЗГОРІЛА разом з тим гуральня.

В сусідньому містечку протягом кількох тижнів окупації - знищення. Всі магазини пограбовані, вікна забиті дошками. Після звільнення, перед будинком Ради розкладено вогнище, виносять і спалюють документацію з відділу реєстрації: «москалі використовували відділ у якості туалету, прикривали відходи наявними документами-паперами. Немає іншого виходу, як спалити»

8 листопада. Москалі знову повернулись в район Тарнова. Тільки Буковина і Галичанське Покуття ще утримує австрійська армія.

10 листопада. Польські посли знову переїхали до Відня. Лінія фронту: Краків – Познань – Вроцлав – Торунь.

19 листопада. Роздуми: «Гіршими за моральні руїни є еміграція. В різних частинах Австрії згромаджено десятки тисяч інтелігентних поляків, котрі потерпіли від війни, зубожілих, з непевним майбуттям і очікуючих без певних дій. І замість допомагати один одному, вони попадають під чужі орієнтації».

29 листопада. «На зайнятих москалями територіях не діє Банк, а у Львові якщо директор філії Мілевський управляє нею, то не має на те повноважень».

5 грудня. Австрійські політики «з легким серцем» говорять про те, що Австрія втратить Галичину». Створено комітет підтримки польських легіонерів. Закуповують теплу білизну, сигарети і шоколад для легіонерів. Австрія не дала легіонерам нової артилерії, а  тільки ті, котрі стріляють димним порохом.

1915. 23 березня. Перемишль капітулював.

30 червня. Служба Божа з наміром подяки за відібрання Львова.

22 липня. Вже 5 днів у Львові. Ось як описували окупацію. Москалі ввійшли до Львова 3 вересня біля полудня. На Личаківській було привітання генерала міста Рутковського з представниками Львова для московитського генерала. Перші сотні козаків входили до міста з обсипанням їх істеричними жидівками.     

Християнське населення повелося більш гідно. Дивилися зі смутком і з страхом.

Москалі  зразу ж встановили свою владу. Воєнним губернатором став генерал Шереметьєв, а градоначальником ген. Eiche.

Три дні через Львів демонстративно йшли війська на захід, військо добре виглядало, Це робилося для того, щоб створити враження непереможної військової сили. Але вже 8 вересня після битви під Верещице. Московіти поверталися на схід, то проходили вночі, обходячи Львів. Потім знову вдень через все місто йшли на захід нескінченні лави.

Це був спосіб «підняття настрою» і показу львів’янам «такої військової сили, котрої світ не бачив».

Одночасно почали завозити до Львова велику кількість харчів для забезпечення небувало низької ціни і забезпечення прихильності від найбідніших. Але при цьому мали й дуже егоїстичну ціль, бо в порожні вагони завантажували меблі, фортепіано, килими та інші награбовані речі. 

Через кільканадцять днів змінено владу у Львові. Генерал губернаторем став гр.. Єжи Бобринський, заступником – генерал Половцев. Етаповим комендантом ста гр.. Adlersberg, губернатором львівської губернії став ген. Мельніков. Градоначальником став полк. Скаллон, начальником повіту гр.. Lamsdort Galagan – ходив в чеській формі.

Почали їхати до Львова чиновники з всієї московії, їхали покидьки чиновництва без визнання і кожен їхав, щоб випередити іншого.

Їхали цілі тлуми попів.

На вулицях були дикі азійські дивізії, козаки з нагайками, хлопчики з продажу російських газет були в великих московитських шапках. «Істінно рускій – красний город».

Приїхав цар і з балкону намісництва озвучив: «істинно рускій».

Єдині єзуїти з о.Сопухом підтримували тоді ще дух львів’ян, і за стійкість духу москалі вивезли Сопуха зі Львова.

Чиновництва налізло до Львова і в Східну Галичину «по самі вуха», злодії і шахраї.

Напхалося велика маса попів на чолі з Хелмським Eulogjuszem, котрі займали парафії греко-католиків, звідки втекли парохи, і навертали людей до їхньої православної віри.

Якшо греко-католицький священник залишався, то в селі впроваджували голосування, обіцяючи грунти. Коли частину бажаючих знаходили, то піп оселювався в селі і заборонював діючому пароху брати гроші за хрещення, шлюб і похорони.

Допомагали зросійщенню і політики, зокрема Жуковський.

26 липня. Описи дій москалів при втечі. Москалі хочуть повторити воєнні методи 1812 року. Цілий край перетворити на пустиню, щоб війська противника не могли ніде відпочити і не мали харчів.

Призначено нового намісника Галичини німця генерала Коларда. Перший виступ почав  німецькою, потім польською мовою, вказуючи на необхідність знання української мови службовцями.

1916. 17 червня. Знову великий неспокій, подібний до початку вересня 1914 року. Зі сходу приходять відомості про те, що москалі зайняли Сняти, Городенку. Знову поїздами втікає населення східної Галичини. Страхи розганяють жиди.

24 червня. Лист зі Львова. Жиди масово втікають, поширюють паніку деякі вищі урядовці – першими відправили свої родини зі Львова, з Червоного Хреста забрали все, навіть постіль і білизну.   

Цікавим є опис історії інженера Адама Шляхтовського, котрий був керівником інженерних робіт в Радивилові, де протягом шести місяців будував нові тори і забудову, а 14-го року отримав наказ евакуації і знищення та спалення того, що збудував. Після кількаденних зусиль, виконав наказ, привіз у Львів врятоване спорядження  у Львів і не знайшов кому надати звіт і отримати команду про наступні дії.

31 серпня. Львів.  Львів справляє враження німецького військового табору. Немало тут і турецьких офіцерів. Мало цивільних. Біля 40000 осіб виїхало в паніці в червні і в липні.  Ті, хто залишився не стали москвофілами, стали більше дивитися на Варшаву.

1916. 8 грудня. У відокремлення Галичини не віримо. При слабості Австрії запровадимо приєднання Галичини до Польщі.

18 грудня. У Львові. Архибіскуп Більчевський схиляється до згоди про долю Галичини, але має багато запитань. Натомість Теодорович впевнено підтримує такий рух.

Львів – військовий табір. Дуже погано з харчами. Зерно мололи в кавомолці на муку, щоб спекти хліб. В магазинах довгі черги.

1917. 1 січня. Нарада про відокремлення Галичини. Прогнозують, що після війни Галичина попаде до Польщі.

3 березня. Намісником Галичини поставлено гр. Huin, котрий має забезпечити вивезення продовольства для Австрії, де його не вистачає.

18 березня. Нечувані новини з московії. У великих містах революція. Цар зрікся, міністрів арештували. Революційний уряд.

27 березня. В Галичині у виробників забирають зерно – уряд обіцяв назбирати  100 вагонів зерна.

30 березня. Під впливом відомостей про революцію в московії, вся шляхта перейшла на сторону активістів незалежності – стали антиросійськими. Але соціалісти стали більшими москалофілами.

19 квітня. Після переговорів австрійський цісар погодив не надати Галичині відокремлення.Посли формують варіант приєднання Галичини до Польщі.

14 вересня. Газети пишуть про громадянську війну в московії. Корнілов йде на Петербург.

16 вересня. Підписано урочистий маніфест 2 цісарами про створення державних органів Польщі.

8 листопада. Більшовики в московії під керівництвом Леніна організували нову революцію. Програма миру – поділ землі для селян. Одночасно в московії розпочалась страшна розруха. Селяни нищать маєтки, спалюють, грабують і мордують. 

1917. 11 ЛИСТОПАДА. Велетенська московія та 6-а частина світу катівня народів і одвічна гнобителька поляків курчиться тепер в конвульсіях, в поросі, крові і остатечній ганьбі. МОСКОВИТИ - АНТИСЕМІТСЬКИЙ НАРОД, КОТРИЙ "ЄВРЕЇВ" РАХУЄ ГІРШИМИ ВІД ХУДОБИ, А ЗАРАЗ - ПІД ЖИДІВСЬКОЮ ДИКТАТУРОЮ.

Польща повинна якнайсильніше відгородитися від цієї зарази.

1918. 5 лютого. В московії війна всіх проти всіх. Під Києвом, Харковом точаться криваві битви більшовиків з українцями, з білогвардійськими москалями.

Нові відомості – дуже радісні з північного сходу. Починають воювати з більшовиками і поляки – відділилися з армії московії. Військо польське в Мінській губернії побило більшовиків і зайняло територію з Могилевом, Бобруйськом і Смоленськом.

10 лютого. В Бресті підписано мирну угоду з Україною. Зараз Україна виглядає як щось реальне, прибувають війська і оборонці., але тільки тому, що всі є противниками більшовиків і страшного урядування групуються біля України. Підтримують її в боротьбі з більшовиками і московитські білогвардійці, донські козаки і Каледін. Але коли війни так чи інакше закінчаться, коли німці вивезуть живність, то перестануть цікавитись Україною, впаде ця фікційна будова і утвориться автономна малоросія в складі московії. Адже державотворчих матеріалів немає в Україні. Більшість власноті або польська, або московитська. Інтелігенція в містах польська і московитська. А люди – говорячи малоросійською і є православними та не відчують дуже сильно різниці між народами.

14 березня. Український уряд втік в Підволочиськ. Німці зайняли Київ, Австрія – Одесу. Українські партизани воюють проти «асвабадітєлєй».

Польське військо має 30000.

Більшовики підписали мир. Війна формально закінчилась. Але німці та австрійці далі воюють з отаманами, партизанами, котрі будують самостійну Україну.

Після перебування у Львові. Вся московія горить, стікає кров’ю. В Україні польська власність розграбована і багато вбитих. Багато розповів о.Сопух, котрого вивезли москалі зі Львова влітку 1915 р, півтора року він був в Україні в московії. Вже в кінці 1916 року в офіцерських колах московії було переконання, що війна для них буде програною. Офіцери говорили, що війну з Японією «пропили», також війну «пропопили», тобто, програють через політику розширення православ’я і збирання руськіх земель, що робилося під керівництвом попів. Замість гармат, примлали в Галичину попів, замість амуніції – ікони і образки православні, цілими ешалонами. Після революції анархія дуже швидко збільшувалась і всюди говорили «росія пропала». 

Наразі немає в Росії відчуття відродження і повернення порядку. Знищена велика власність, розбиті промислові підприємства, мільйони людей розійшлися по Росії зі зброєю. Це трагедія, на котру наразі немає ради. Всі заможні інтелігентні поховалися по кутах і розводять руками говорячи «нема росії»

Так само православне духовенство, котре складалося в більшості з людей темних, неуків і пияків, дуже мало вихованих на німецькому раціоналізмі атеїстів. Проте, духовенство не тільки не впливає на людей його зневажають.

Російський селянин називає попа «пелехатий чорт». Значна частина російських людей перестала ходити до церкви. «Нема царя -  нема церкви»,  говорять собі хлопи і в широких масах шириться безрелігійне життя. А на тому тлі, сильніші грабують слабших і так є поки що по всій росії.

В Україні знищено пограбовано сотні польських маєтків. Цілими наразі тільки ті, котрі в глибині краю, по селах, де організували собі озброєну міліцію. На 1 фільварок вистачає міліція з 25 добре озброєних людей.

4 травня. Відомості з України. Німці арештували український уряд і взяли адміністрацію в свої руки. Закликають всіх власників повертатися, а хлопів - повернути награбоване: інвентар, пашу, збіжжя.

Після арешту українського уряду зігнали німці до Києва якусь групу хлопів і казали їм назвати гетьманом України Скоропадського, росіянина. Скоропадський зразу відмінив комуністичну селянську реформу, наголошуючи на поверненні маєтків їх власникам.

23 травня з України надійшла страшна відомість. Німці хотіли роззброїти  корпус польських солдатів, котрі  не хотіли піддаватися. Два дні воювали. Німці мали перевагу. Загинуло багато поляків, не вистачило амуніції. Мусили здатися 3000 солдатів, а решта втекли.

7 червня. Львів. Тут голодні люди. Багато розбитих магазинів, шкла з великих вікон на вулицях. Кавалерія, піхота і поліція з'явилися запізно - тисячі людей вже закінчили знищення. Львів виглядає як місто спустошене і вимерле.

9 червня. В поїздкі зі Стрия через Лавочне. Австрійські офіцери їхали на відпустку. Один з Одеси, другий з Катеринославу. Майор з Одеси сказав що у всій Одесі і околиці нема жодного українця, майор з Катеринослава - там не чується українцями. Обидва говорили що Україна як держава не втримається і повернеться знову до Росії. Історії України не знають.

1 серпня. Вбито німецького вождя.

3 листопада.Погроми жидів в містечках. В східній Галичині боротьба між поляками і русинами.

https://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication/2413/edition/2250/content?ref=desc